Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, - Там цвіте краса-країна З дивним ім'ям Сльозолий. І колись в країні тій Був па троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі - ніби кавуни. В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини. Старша звалася Нудота, Середульшенька - Вай-Вай, Третя донечка - Плакота, Всі сльозливі через край. А цареві три сини Так і звались - Плаксуни. Отака була сім'я У царя у Плаксія. Цілі дні вони сиділи, Голосили, та сопіли, Та стогнали, та ревли, Сльози відрами лили. Цар Плаксій велів сердито: "Хай із ними день при дні Плачуть всі в країні діти, Бо сміятись і радіти У моєму царстві - ні! Хто всміхнеться - в часі тім Я того негайно з'їм!" Ще була у Плаксія Грізна гвардія своя: В ній служили молодці Забіяки-сльозівці. Хто сміявсь - вони хапали І нагайками шмагали, Так що в царстві тому скрізь Вистачало плачу й сліз. Цар любив, як плачуть діти, Бо любив їх сльози пити. Отакий був цар Плаксій Україні Сльозолий.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво-царстві, Зневажаючи закон, Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон. Він приходив кожний вечір - Хай чи дощ іде, чи сніг - До голодної малечі І усім приносив сміх. Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. І була накидка сіра В Лоскотана на плечах. Лоскотливі мав він вуса І м'якенькі, наче пух. І м'яке волосся русе Розсипалося до вух. Він як прийде, залоскоче, То сміється, хто й не хоче. Тільки де він появлявся, Зразу плач там припинявся, І приходив до усіх Голосний та щирий сміх.
Не любили Лоскотона Цар Плаксій і Плаксуни, Видавали заборони Проти лоскоту вони. І за дядьком Лоскотоном Із нагайками в руках Охоронці злих законів Полювали по хатах. Але дядько Лоскотон Не боявся цих заслон: Він ходив по всій країні І носив з собою сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх.
Арешт Лоскотона
Розізливсь тоді Плаксій - Цар країни Сльозолий. Гнівно він гукнув із трону: "Гей, ледачі сльозівці! Хто впіймає Лоскотона, Буде муж моїй дочці! Хто його посадить в льох - Вибирай одну із трьох! Бо уже цей Лоскотон Скоро нам розвалить трон: Що тоді ми будем пити, Як не будуть плакать діти!" І завзяті сльозівці Понеслись у всі кінці, Щоб скарати по закону Баламута Лоскотона. Довго скрізь його шукали, У всі шпари заглядали, Перерили всі двори, Обходили всі бори, Час потратили дарма: Лоскотона скрізь нема, Бо його завжди і всюди Од ловців ховали люди. Опівночі Лоскотон, Коли всіх колише сон, Йшов собі в бідняцькі хати Їхніх діток розважати.
Був тоді у Плаксія Лютий посіпака, Віроломний, як змія, Капітан Макака. Так хотілося йому Царським зятем стати, Що ні разу в ту зиму Не лягав і спати. Все ходив, усе він слухав І нарешті все рознюхав. На світанку Лоскотон, Насмішивши діток, У міцний поринув сон Між кленових віток. А лукавий капітан Підікрався змієм Й Лоскотонові аркан Зашморгнув на шиї. Руки вивернув назад, Міцно спутав ноги І мерщій у Плаксоград Рушив у дорогу...
Весілля в палаці
Лоскотона посадили За вузенькі грати, А в палаці порішили: - Час весілля грати...- Гей, зійшлися царенята І придворна свита Наречених шанувати, Сльози діток пити. До вінця веде жених Висохлу Нудоту, Та дивитися на них Зовсім неохота. Хоч Макака був бридкий, А вона ще гірша, Їм поет один гладкий Присвятив ще й вірша. Стільки там було хвальби, Так скрасив їх вроду - Навіть жаби від ганьби Булькнули у воду! Але цар ходив, пишався, Він із зятем цілувався, Похвалявся: "Ну, тепер Лоскотон, вважай, умер! Недоступним став для всіх Голосний та щирий сміх. Тож від радості стрибайте! Тож від радості ридайте! Ми тепер встановим скрізь Віковічне царство сліз!" Так розхвастався Плаксій - Цар країни Сльозолий.
Звільнення Лоскотона
Та поки гуло весілля, То п'яниці вартові Напились якогось зілля Та й поснули у траві. А вночі йшли до в'язниці Батраки й робітники, Щоб звільнити із темниці Лоскотона на віки. Рознесли всі перепони, Гнули грати, мов прути: - Гей, веселий Лоскотоне, Це прийшли твої брати! Йди до нас, веселий брате, В нашу здружену сім'ю! Підем разом догравати Ми весілля Плаксію...
Продовження весілля
У палаці кожен скаче Та від щастя гірко плаче, Ллються сльози, як ріка, - Бачте, радість в них така!
Раптом цар упав на трон: - Ой, рятуйте - Лоскотом! - Всі відразу "ох!" та "ах!", Жах у кожного в очах. А веселий Лоскотон До царя стрибнув на трон І сказав йому якраз: - Насмієшся ти хоч раз!.. - Став царя він лоскотати, І Плаксій став реготати. Так сміявсь - аж заливався, Аж від реготу качався, Кулаками очі тер - Потім лопнув і помер.
Ой, була ж тоді потіха - Цар Плаксій помер од сміху! З ним придворні одубіли, Бо сміятися не вміли. А цареві три сини, Три завзяті Плаксуни, Так сміялись-реготали, Що штани з них поспадали - Тож всі троє без штанів До чужих втекли країв.
Три царівни теж навтьоки У чотири бігли боки. Кровопивці-сльозівці Стали п'явками в ріці, А Макака-забіяка З'їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині, Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх. Схочеш сам піти в цей край, То маршрут запам'ятай: Треба йти спочатку прямо. Потім вправо завернуть, А тоді поміж дубами Поведе наліво путь. Після цього вже помалу Чимчикуй куди попало: Як од втоми не впадеш - В цю країну попадеш.
