Як ніжна праосінь ти йдеш моїми снами; Мов китиці калин рожевієш устами, Очима темними, мов вереснева ніч, Округлістю тьм’яних, алебастрових пліч Ти невідступно скрізь з моїми почуттями. Проміння слів твоїх стоцвітними огнями, Стожарами мені горить у далині. Ти давню праосінь нагадуєш мені: Широколанний степ, бліді свічада ставу, Берегових грабів грезет і злотоглави, Повітря з синього і золотого скла І благодатний дар останнього тепла.
