Братерство давніх днів! Розкішне, любе гроно! Озвися ти хоч раз до вигнанця Насона, Старого, кволого, забутого всіма В краю, де цілий рік негода та зима, Та моря тужний рев, та варвари довкола... Убогий, дикий край! Весною бруд і холод; Улітку чорний степ... Ні затишних гаїв, Ні виноградників, ні золочених нив. А там морози знов і небо в синій ризі. І от риплять вози, копита б’ють по кризі, Вривається сармат і все руйнує вкрай І бранців лавами вигонить за Дунай.
