Зізнаюся чесно: коли я вперше прочитав хоку, не зрозумів його змісту. Всі три рядки здалися мені окремими, не з'єднаними між собою словосполученнями. Водночас мені зовсім не хотілося закрити книжку і забути про хоку. І тоді мені спало на думку: якщо я не розумію хоку, це не означає, що японська поезія не варта уваги. Я вирішив уважно перечитати японські тривірші і біографію їх творця — Мацуо Басьо. М. Басьо жив у Японії у XVII сторіччі. Спочатку він був нікому не відомим міським бідняком. Щоб досягти майстерності, він багато вчився у відомих японських поетів. Згодом вже й сам мав своїх учнів. Поет жив бідно на околиці міста, поки один із його вдячних учнів не подарував йому маленький будиночок біля води. Банан, посаджений коло будинка, несподівано дав плоди. Відтоді поет взяв собі псевдонім Басьо (банан) і написав тривірш: Як шумить-гуде банан, як у кадуб капа дощ, — чую цілу ніч. Лише три рядки, а як багато встиг розповісти поет: і про радість від того, що біля оселі виріс банан, і про те, що цілу ніч ішов дощ, і про своє безсоння. Поступово я почав розуміти хоку. Деякі тривірші хотілося запам'ятати. Перед цією розквітлою сливою, здається, й бик би замукав першу пісню весни. Це — про розквіт весни, коли все цвіте і радіє життю. І я починаю домальовувати в уяві картини весняної природи. Саме цієї мети і досягає творець хоку.
