...Бодлер, я думаю про вас. П. Антокольський Для багатьох поколінь читачів французький поет Шарль Бодлер залишається самотнім мрійником, романтичною примарою на вулицях світового міста, що чекає вночі заблукалу таємничу красу. Бодлер — попередник цілого напрямку в літературі і мистецтві, що одержало назву "декаданс". Він першим відчув прихід кризи в духовній культурі кінця XIX — початку XX століття і розповів про це своїм сучасникам. Майбутній поет починав як журналіст і літературний критик. Він відкрив своїм співвітчизникам талант Делакруа, музику Вагнера і книги Едгара По. Уже цим він заслужив визнання і зробив крок у майбутнє. Але головною справою його життя став збірник віршів "Квіти зла", що так і залишився єдиною поетичною книгою поета. Книга викликала скандал: проти автора була порушена кримінальна справа, а залишки тиражу арештовані. Але книга вже розійшлася і принесла популярність автору. Вона вражала читача своєю нестримною відвертістю, що не зупинялася ні перед чим. Поет, не злякавшися зобразити в непривабливому вигляді себе, безжалісно показував відворотне обличчя життя: Глупость, грех, беззаконный, законный разбой Растлевают нас, точат и душу, и тело. И, как нищие — вшей, мы всю жизнь отупело Угрызения совести кормим собой. Слабо наше раскаянье, грех наш упрям. Мы вину признаем ради щедрой награды, Слезы смоют все пятна — так кажется нам. Такі вірші, як "Падло", "Танок смерті", звучать як виклик суспільству і його моралі. На сторінках "Квітів зла" ми бачимо поета, жорстокого без міри, із шаленою уявою і непримиренною ворожнечею до усього, що його оточує. У вірші "Альбатрос" Бодлер порівнює поетів з гордими птахами океану, що ширяють "под угрозой, в урагане над праздной толпой": Так, Поэт, ты паришь над грозой в океане, Недоступный для стрел, непокорный судьбе, Но ходить по земле среди свиста и брани Исполинские крылья мешают тебе. Дух поета завжди спрямований "в сияющую даль, в заоблачный простор, в надзвездные таинственные сферы". Блажен, кто, отряхнув земли унылый прах, Оставив мир скорбей коснеть в тумане мглистом, Взмывает гордо ввысь, плывет в эфире чистом На мощных, широко раскинутых крылах, — пише поет у вірші "Натхнення". У творчості Бодлера живе ворожість до усього, що руйнує красу. Мрія про перемогу краси була так само сильна в його душі, як і ворожість до усього, що її нищить. У вірші "Гімн красі" поет прямо звертається до неї, як до своєї коханої: И что мне, рождена ты светом или тьмою, Когда с одной тобой, о вечный мой кумир — О ритм, о цвет, о звук! — когда с одной тобою Не так печальна жизнь, не так ужасен мир. Умонастрій Бодлера пізніше відбився в поезії французьких поетів-символістів. Вони успадкували від нього і романтичну пристрасть до краси, і бездоганність стилю, і строгість рими, і дивовижний звукопис. Але внутрішній світ Рембо, Малларме й інших поетів, що пішли за Бодлером, буде ще похмурішим, приреченим і неприкаяним...
