З чого сміється Мольєр у комедії "міщанин-шляхтич"? Мольєр (Жан-Батіст Поклеп) - драматург, поет, актор - створив чудові п'єси, шо дотепер не сходять зі сцен багатьох театрів світу: "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп". І однією з найкращих, найяскравіших його комедій є "Міщанин-шляхтич", де автор намалював сатиричний образ буржуа. Перед нами міщанин Журден - головний герой п'єси, що намагається з мішанина раптом перетворитися на дворянина, шляхтича. Йому здається, що для цього в нього є головне - гроші. Є гроші, але немає елементарної освіти, пристойних манер, і головне - немає розуму, він безпросвітно дурний. На старості літ Журлен надумав вивчати філософію (тут він робить велике "відкриття": виявляється, він розмовляє прозою!), займатися музикою, танцями, фехтуванням. Він усерйоз вважає, що, здобувши деякі знання та маючи гроші, можна посісти місце в колі знатних дворян. Він оточує себе слугами і вчителями, що вимагають високу платню за роботу, але не виконують і не думають виконувати її. Та й "шляхетні" науки якось не укладаються в голові дурного міщанина. Його дружина намагається звернутися до розсудливості свого чоловіка і просить припинити незліченні витрати, але той нічого й чути не бажає. Прагне навести на розум свого пана і служниця Ніколь, і при цьому видно, наскільки бідна неосвічена дівчина розумніша за свого хазяїна. Журден такий дурний, що навіть комічну присвяту в "мамамуші" сприймає всерйоз. Здавалося б, бажання Журдена набратися розуму гідне поваги. Але який же смішний він, коли хоче зробити це за кілька днів! Мольєр глузує з безмежної тупості Журдена. І на прикладі міщанина зайвий раз показує, наскільки низькою та неотесаною може бути навіть багата людина, яка вважає, що за гроші можна купити розум. Але сміється великий драматург не з конкретної людини. Він висміює прагнення наслідувати якісь зовнішні ознаки вищого соціального стану, не змінюючись внутрішньо. Головне не в титулі, не в костюмі, - стверджує Мольєр. Честь і достоїнство, розум і освіченість не купуються.
