1 вересня 2009 року я ступив на палубу корабля. Я втік від своїх рідних заради подорожі до далеких країв. На дванадцятий день нашого плавання ми перейшли екватор, як раптом налетів ураган. Корабель декілька днів носило в океанських хвилях, а потім його загнало в пісок, де він застряг. Із моїх товаришів нікого не було видно. Де вони поділися, я не знав. Раптом я побачив недалеко від корабля якусь людину, яка знаками мені щось показувала. Зрадівши, що є хоч хтось живий, я поплив назустріч. Виявилося, що це був Робінзон Крузо. Про нього я дещо читав, тому привітався, як зі старим знайомим. Робінзон Крузо постарався одразу ж витягти з корабля все, що може бути необхідним на острові: сухарі, рис, в'ялену козлятину, а також зброю. Добре, що Робінзон потурбувався про це, бо на ранок від корабля залишилися тільки уламки. Що ж цікавого в Робінзона на острові? О, та тут, як у каюті капітана: чорнило, компаси, астрономічні прилади, навіть корабельний журнал. Цікаво, дозволить він мені побути капітаном? Робінзон був радий, що він тепер не сам. Він розповів мені про своє життя на острові, показав, як він робить посуд із глини, похвалився своїм човном. Увечері я злякався якогось дикуна, але потім згадав, що у Робінзона є друг — П'ятниця. Утрьох ми провели гарний вечір. А на ранок повторилася та сама історія з полоненими (ви ж читали «Робінзона Крузо»?), і Робінзону вдалося зустрітися з капітаном англійського судна. Але раптом...сон скінчився. Мама розбудила мене — пора до школи. Але коли я виросту, то обов'язково буду багато подорожувати. Це дуже цікаво.
