ГАМСУН КНУТ (1859-1952) Справжнє ім'я - Кнут Петерсен. Норвезький письменник, лауреат Нобелівської премії (1920), відомий романами "Голод" (1890), "Редактор Люнге" (1892), "Жінки біля колодязів", "Соки землі" (1920), "Коло замкнулось" (1936). Творчі здібності Гамсуна виявилися рано. 1877 року він друкує першу повість "Загадкова історія...", яка мала успіх у читачів. Вирішує присвятити себе літературі, але вже наступний твір не знаходить підтримки. Заради заробітку Гамсун емігрує до Америки, але зв'язок з літературою не пориває: друкується в емігрантських журналах. Повернувшись на батьківщину, Гамсун друкує свій роман "Голод", який приносить йому славу. Стильовою домінантою автора став принцип психологізму, розкриття вчинків героя через підсвідоме, через під-текстову деталь. Твори Гамсуна пронизані турботою про людину, болем за безцільність її існування, в останніх романах автора відтворює духовну деградацію людини в умовах цивілізованого світу. Гамсун свого часу гаряче підтримав політику фашистської Німеччини, за що був згодом покараний матеріально (штраф) і морально (зневага співвітчизників), а за два роки до смерті переосмислив свій життєвий шлях у книзі "По зарослих стежках". Трактування любові у романі Гамсуна "Пан" Кнут Гамсун народився в сім'ї селянського кравця на півночі Норвегії. Дитинство було важким. З чотирнадцяти років вимушений був заробляти собі на хліб. Він перепробував багато професій, але мріяв вчитися. Читав усе, що потрапляло до рук. Писати почав з 1847 року. Особливо важким для нього був 1886 p., коли на порозі стояла голодна смерть. Повість "Голод" принесла йому славу. Відтоді він написав багато романів і повістей. На уроках зарубіжної літератури ми вивчали роман Гамсуна "Пан". Головна тема роману - кохання. Твір пронизаний високою поезією, бо Гамсун підходить до людини, як до неподільної частини природи. Герой роману лейтенант Глан живе у лісі зі своїм мисливським собакою Езопом, якого він принесе у жертву своєму коханню до Едварди. Глан відчуває щиру волю, повноту щастя лише в повній самотності, наодинці з негаснучим днем північного літа, вслухаючись у дихання природи, яка тче вічну нитку буття. Глан згадує: "Безкраїй день північного літа... І я сиджу отут і думаю про його й про хатину, де я жив, і про той ліс за хатиною". У цивілізованому світі він почуває себе незатишно. Його натура є втіленням мужності й лицарства. Усім серцем відчуває Глан своє побратимство з природою, яка йому близька і зрозуміла. Думка про дисгармонію світу є для роману головною і надає йому своєрідної меланхолійності, яку не може побороти життєлюбство письменника. У романі показана любов Глана до Єви і до Едварди. Це дуже різні жінки, і їхня любов до Глана різна. Єву любов перетворює з покірної жінки в особистість, яка стала самостійною. Едварда має зовсім інший характер. Це сильна натура, вона не може розчинитись у коханні, як Єва. Едварда чекає від кохання дива. Роман, який почався як ідилія, як гімн красі світу, закінчився драматично, сумно; він не вирішив конфліктів, які побачив письменник. Із новели "Смерть Глана", яка є майже епілогом роману, дізнаємося, що Глан поїхав на полювання у Індію, отримав там від Едварди, яка вийшла заміж за барона, запрошення повернутися на батьківщину. Та Глан не може знову зустрітися з жінкою, яку і зараз кохає, але і без неї не може жити. І він покидає це життя - він робить все, щоб викликати у свого супутника-мисливця ревнощі і гнів; той не стримується і вбиває Глана. Я чула міф про Глана, що він син Гермеса, бога лісів, полів, що кохав і переслідував німф. Фігурка Пана, зображена на порохівниці, натякає на те, що мисливець Глан - теж під його покровительством. Автор показує схожість Пана з Гланом утому, що він, Глан, володіє тою ж безмежною владою над жінками. І вся ця схожість не підкреслила жодної важливої особливості його натури. Глан - сучасна нервова людина, яка більш за все цінує мрію і надію. Бездумне ставлення до цивілізації примушує його шукати порятунку в лісі, де він один і може поринути у своє "я". Герой знаходить там почуття волі, пориває з суспільством. У назві роману є символічний зміст. Людина, як вважає Гамсун, - частина природи, що діє в романі в образі могутнього Пана, який живе у кожному з героїв і розпоряджається його долею. Роман Гамсуна "Пан", за словами О.І. Купріна, - "это восторженная молитва красоте мира, бесконечная благодарность от сердца за радость существования, но также гимн перед страшным и прекрасным лицом бога любви". Мені здається, що з цього роману ми розуміємо авторські особливості трактування любові. Цей твір вчить нас, що не можна бути впертим егоїстом, бо залишишся самотнім, без друзів, і тобі ніхто не зможе допомогти, якщо ти потрапиш у скруту. Адже в романі показано, як гордість Едварди вбила Глана. Але він теж був впертий. Якби хоч хтось із них переступив через свою впертість, усе закінчилося б щасливо.
