Моріс Метерлінк та Еміль Верхарн — перші серед бельгійських письменників, котрі стали класиками світової літератури. Будучи бельгійцями, ці автори писали французькою мовою. Французька мова і вся французька література відіграли дуже важливу роль у формуванні літератури бельгійської. Саме завдяки цьому бельгійські письменники змогли досягти високого рівня світових літературних стандартів, не втрачаючи при цьому своєї самобутності. Це ж дозволило бельгійській літературі влитися в потік літератури світової, посісти в ній своє дуже важливе місце. Моріс Метерлінк увійшов в історію літератури як символіст. Цьому сприяла і особлива атмосфера дитинства, яка прищепила йому особливий «містичний» погляд на життя. Символізм — мистецтво, що натякає на ірраціональну сутність буття. Метерлінк створив цикл символістських п'єс, що одержали узагальнену назву «театр смерті». Для цих п'єс є характерною присутність Невідомого — воно й є «головним героєм» «театру смерті». Невідомий керує всім, його наміри таємничі — це фатумна сила, котра владарює над людиною. Метерлінк досягає вражаючого ефекту присутності Невідомого на сцені свого театру. Дія в його п'єсах майже завжди відбувається в умовному місці — це може бути ліс або кімната старого замку. Людина в «театрі смерті» лишається сам на сам із Невідомим, вона відчуває жах перед ним. У символістському циклі творів Метерлінка, до якого належать п'єси «Принцеса Мален», «Непрошена», «Сліпі», саме образ Невідомого є наскрізним. У своїх пізніх драмах Метерлінк пішов далі: символізм тут переплітається з романтизмом, як у п'єсі «Синій птах» (1905). Тут персонажі і місце дії теж умовні, але основа п'єси — романтичний сюжет про пошуки Синього птаха. Метерлінк уводить у свій твір навіть соціальні ноти: діти селян-дроворубів напередодні Різдва дивляться на свято у багатому будинку навпроти, вони не можуть собі дозволити таких веселощів. У ході розвитку сценічної дії з'являється дуже важливий мотив «подолання сліпоти»: необхідно просто подивитися на все іншими очима — і жалюгідна хатка дроворуба видається прекрасним палацом. Тому що справжнє свято — це не вбрання, не іграшки, не дорогі подарунки, справжнє свято -це здатність відчувати свято всередині себе. Важливим персонажем п'єси є казкова Фея — саме вона повинна «зняти» пелену невідання з очей головних героїв, Тільтіля і Мітіля, вона ж відправляє їх на пошуки чарівного Синього птаха. Пошуки ці важливі самі по собі, незалежно від їх результату. Шлях, який проходять діти, змінює їх. Шлях цей лежить через символічні місця: «Країну спогадів», де герої зустрічають своїх померлих родичів; «Палац ночі», де вони зустрічаються з повелителькою тьми; «Ліс», де діти спілкуються з різними духами дерев. Кінцевим пунктом їхньої мандрівки є та сама хижка дроворуба, яка, щоправда, дуже змінилася — усе навколо стало новим, радісним, веселим. Це перетворення пов'язане передусім із внутрішніми змінами самих героїв, які сталися завдяки мандрівці. Символічним синім птахом стає тепер проста горлиця Тільтіля, котра жила у клітці у хижі дроворуба. Тільтіль дарує її хворій дівчинці, яка тепер не внучка казкової Феї, а внучка звичайної сусідки. В останній момент птах відлітає, і п'єса закінчується обіцянкою Тільтіля знайти його. Отже, пошуки Синього птаха будуть продовжені, бо стан пошуку — це нормальний стан душі людини. Таким чином, тема пошуку і пов'язана з нею тема мандрівки — основні у п'єсі М. Метерлінка «Синій птах». У результаті пошуку душа людини змінюється, пошук є головною метою мандрівки. Внутрішнє очищення — найбільша нагорода за цей пошук.
