Мне ни один не радостен звон, Кроме звона твоего любимого имени. В. Маяковський. "Лілічка" В. Маяковського вважають поетом політичним. Він ставив перед собою одне завдання: сприяти поетичним словом революційній перебудові життя. "Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо", — писав поет. Але він ніколи не цурався ліричної теми кохання. У всіх віршах Маяковський страждає, благає про кохання ("Лилечка", "Люблю"). Але вже в поемі "Облако в штанах" вічна тема любові виражається затято, пристрасно: "Громада-любовь", "Громада-ненависть". В "Облаке в штанах" крик "Долой вашу любовь!" зливається із криками "Долой ваше искусство", "Долой ваш строй", "Долой вашу религию". Ідея поеми, її пафос — у беззастережному запереченні буржуазних стосунків, у чому б вони не виявлялися, і в утвердженні величі людини, мрії про вселюдське щастя. У 1922— на початку 1923 року він написав і видав дві поеми про кохання: "Люблю" і "Про это". Поета звинувачували у роздвоєності, у непослідовності. Але ж ще недавно в "Приказе № 2 по армии искусств" він сам знущався з "любовних ліриків": Кому это интересно, что — "Ах, вот бедненький! Как он любил и как он был несчастным"? Але ж він боровся не проти теми кохання в поезії, а проти вульгаризації цієї теми, проти перетворення її у засіб відтворення тільки особистих переживань. Його лірика, в тому числі любовна, не є чимось відокремленим від усього, що писав поет. Вона також має свою "громаду-любов". Лірика, як і його поетична публіцистика, сатира, насичена соціальним, політичним змістом. У Маяковського та чи інша тема завжди була відбитком життєвої необхідності, суспільної потреби. Саме так виникла в нього тема поеми "Люблю". Революція, яка докорінно змінила суспільні відносини між людьми, підказувала необхідність перебудови і особистих стосунків. Сам Поет засуджує стосунки в коханні, які встановлюються в обивательському середовищі, де "между служб, доходов и прочего изо дня в день очерствевает сердечная почва" і де "любовь поцветет, поцветет и скукожится". Він протиставляє їй любов свого серця. Його любов інша: вона велика, сильна, непорушна. Кінець поеми звучить урочистим гімном відвертості, глибини і сталості почуття любові. Не смоют любовь ни ссоры, ни версты. Продумана, выверена, проверена, Подъемля торжественно стих строкоперстный, клянусь — люблю... Це поєднання особистого і суспільного виявилося і в поемі "Про це". Основний конфлікт у поемі між ліричним героєм, який бореться за нові стосунки у суспільному і особистому житті, і лицемірством, що закріпилося в побуті. Відбувається зіткнення "любові-громади" нової людини із "курячою любов'ю" міщанина. Так что ж? Любовь заменяется чаем Любовь заменяется штопкой носков? Трагедія в тому, що кохана жінка виявилася міщанкою. Стикаються два світи. Переживання поета мають інтимний характер: "В постели она. Она лежит". Єдиний зв'язок — телефон. Апарат, що надривається від дзвінків, підкреслює гостроту хвилювань поета. У поемі не виключена можливість взаємного кохання, потрібно тільки скорити свою "громаду-любов", стати міщанином, "пролезть петушком" у їх побут, у їх сімейне щастя. Але це означало б придушити в собі людину, капітулювати перед карликом-міщанином. Пристрасно і гнівно звучать слова: ... не приемлю, ненавижу это все. Все, что в нас ушедшим рабьим вбито, все, Что мелочинным роем оседало и осело бытом даже в нашем краснофлагом быте. Два листа — "Татьяне Яковлевой", "Товарищу Кострову из Парижа о сущности любви". В особистому конфлікті розкриті риси людини-громадянина і патріота. Любов — це титанічне напруження сил, у якому суперником є сам Коперник. "Любов — це життя, — стверджував Маяковський. Любов народжує поетичне слово, вона активна. Любити — значить уміти ненавидіти все, що заважає сприймати світ як щастя. Нам любовь не рай да кущи, нам любовь гудит про то, что опять в работу пущен сердца выстывший мотор. "Все життя мене супроводжував голос людини, пораненої любов'ю, — любов'ю ніжною і вимогливого до всіх людей, до всього людства", — згадував К. Федін про Маяковського.
