Дослідники англійської літератури стверджують, що жоден з англійських письменників не користувався такою славою за життя, як Чарльз Діккенс. Визнання прийшло до Діккенса вже після першого оповідання йне залишало до останніх днів, хоча сам письменник, його погляди і творчість змінювалися. Секрет його популярності у сучасників у тому, Що Діккенс гостро відчував зміни в житті Англії, був виразником сподівань і прагнень тисяч людей. Після смерті письменника його твори почали піддавати гострій критиці, і лише в XX столітті стало цілком очевидним значення творчості Діккенса. Його біографія знайшла відображення і у сюжетах його романів, і у творчій манері. Батько був бідний службовець і за борги потрапив у тюрму. Діккенс змалечку самостійно заробляв гроші, працював на фабриці, клерком, репортером у суді і парламенті. Як репортер він відображає сучасні події'і намагається порозумітися у причинах, що їх викликали. Провідну тему творчості письменника можна визначити як тему боротьби добра і зла, вона розкривається в кожному його творі. Діккенс вважав, що ставлення суспільства до дитини відбиває боротьбу добра і зла у ньому. Тому тема дитинства — одна з головних у його творчості.. Роман «Пригоди Олівера Твіста» — перший «роМан-виховання», жанр, до якого Діккенс неодноразово звертається. Структура цих творів схожа: дитина, яку кинули напризволяще батьки, переслідується родичами, що полюють за спадщйною й хочуть використати беззахисність дитини; завдяки дивному збігу обставин герой виривається з тенет злиднів, отримує спадщину, а разом із нею і визнання у суспільстві. На початку творчості, і це відобразилося в «Олівері Твісті», Діккенс вважає, що матеріальна нагорода, достаток — мета, до якої варто йти, яка робить людину щасливою. Зло в «Олівері Твісті» має подвійну природу: це суспільне зло, виражене в «роботних домах», де утримуються знедолені діти; але Діккенс змальовує зло, пояснити яке ні письменник, ні читач не можуть, воно уособлюється в конкретному герої, який ставить собі за мету знищити Олівера. Образ Олівера ідеальний, його характер не змінюється протягом роману, він не підпадає під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв. У наступних романах тема дитинства поглиблюється. Діккенс усвідомлює зв'язок між характером героя й обставинами, в яких він діє. Майже всі романи Діккенса мають щасливий кінець, за що автору немало докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але «щасливі кінці» — це одна з рис філософії письменника. Він вважав, що література має сильне виховне значення, впливає на свідомість і що щасливий кінець утверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію, що людина ніколи не буде самотня. Але як письменник-реаліст Діккенс бачив, що в житті «щасливі кінці» бувають не завжди, він змінює своє ставлення і до проблеми матеріальної нагороди героя, показуючи, що досягнення певного матеріального рівня не забезпечує людині щастя. Найбільш характерний у цьому відношенні роман «Девід Копперфілд». Герой цього твору, на відміну від Олівера Твіста, проходить довгий шлях духовного розвитку. Нещасливе дитинство, сирітство, пошуки рідних людей змінюють характер Девіда, дають йому життєвий досвід. Цей роман має автобіографічні риси й відбиває не тільки розвиток героя, а й шляхи, якими йшов сам автор. У цьому романі межа між злом і добром не така чітка: героїв важко поділити на суто позитивних і суто негативних, для автора важливо, в першу чергу, як духовно збагачується герой. У багатьох своїх романах Діккенс використовує прийом смерті персонажів, що допомагає розв'язати чимало конфліктів. У «Девіді Копперфілді» цей прийом має зовсім інший зміст: смерть не вирішує конфлікт, а стає для героя тяжким випробуванням, з якого він набуває життєвий досвід. Уже дорослий, Девід Копперфілд закохується в дочку власника фірми, де він навчається, Дору, і, коли обставини дозволяють, Девід одружується з нею. Та пройдуть роки, перш ніж він зрозуміє, що все життя поруч із ним була по-справжньому близька людина, Агнес. Смерть Дори не просто дає змогу Девіду одружитися з Агнес, а заставляє переосмислити своє життя, стосунки з людьми, зрозуміти, що таке справжнє кохання. Тема дитинства у творчості Діккенса розкриває гуманістичне спрямування таланту письменника, утверджує добро і справедливість, засуджує байдужість суспільства у ставленні до дітей.
