Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909--1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик «театру абсурду». Сам Йонеско завжди говорив, що «театр абсурду» почався саме з його перших п'єс, з «Голомозої співачки», «Стільців», «Жертв обов'язку». Хоча значнішим кроком у розвитку цього напряму Йонес ю вважав прихід у театр у 1963 році Самюеля Беккета з його славнозвісною п'єсою «В очікуванні Годо». «Театр абсурду» був від свого початку для Йонеско «театром боротьби»: проти буржуазного театру, який він іноді пародіював, і проти реалістичного театру. Реалізм Ионеско вважав просто «театральною школою», стверджував, що сама реальність «нереалістична». У буржуазному театрі Йонеско не приймав його надмірної заангажованості: надто багато уваги в такому театрі приділяється питанням економіки та політики. Що ж нового приніс «театр абсурду»? Йонеско хотів вивести на сцену саме «екзистенціальне існування людини», показати повноту і цілісність цього існування і водночас його глибокий трагізм, трагізм, який виникає із усвідомлення абсурдності світу. Йонеско згадує слова шекспірівського героя: «Світ — це історія, розказана ідіотом, сповнена шуму, позбавлена будьякого смислу і значення». Саме таку історію хотів передати Ежен Йонеско. У 1948 році він починає роботу над п'єсою «Голомоза співачка». Не приймаючи ні реалістичного, ні буржуазного театру, Йонеско намагається створити певну пародію на театр взагалі. У п'єсі Йонеско є відверто пародійні елементи, які відтворюють поширені театральні штампи. Наприклад, славнозвісний монолог пожежника під назвою «Нежить». У композиційному плані такий монолог повинен відігравати роль ключового для всього твору в цілому, але у Йонеско цей монолог — найяскравіший приклад абсурду. Але, можливо, найважливішим є те, що «пародія на театр» виявляється і пародією на щоденне життя, дуже схоже на реальність, що викликає ненависть у обивателя. Коли ж з'явилася найвідоміша п'єса Йонеско «Носороги», вона була сприйнята як п'єса антифашистська. Сам Йонеско погоджувався із таким трактуванням свого твору, але й наголошував на тому, що «Носороги» — ще й п'єса, спрямована проти усіх видів колективної історії, за чим би вони не були приховані. Він досліджує саму психологію дасилля і підкорення, якому служить сучасна масова свідомість. На прикладі Ежена Йонеско ми спостерігаємо дуже поширену розбіжність між декларацією творчості і самою творчістю. П'єси Йонеско, написані, здавалося б, за законами «театру абсурду», переросли сам авторський задум і стали чимось більшим, ніж пародія на театр.
