І оглядатися на Маяковського нам, а може, і нашим онукам доведеться не назад, а вперед. Марина Цветаєва Двадцяте століття, століття суспільних протиріч, ламання старого, століття світових воєн і революцій. Це століття мало потребу у своєму поеті, що зміг би про нього розповісти як громадянин і поет. І тепер, коли XX століття вже увійшло в історію, розумієш, що можна назвати багато імен, але воно було б немислиме без В. Маяковського. З його натиском, з його вірою в події, що відбуваються, вмінням бачити і розуміти — хто ще міг бути уособленням століття? Права М. І. Цветаєва, що назвала В. Маяковського першим серед поетів того часу. Не беруся судити, чи виграє поезія, коли в ній поєднують політику і лірику, але Маяковський це зробив, і зробив геніально: И только боль моя острей, стою, огнем обвит, на несгораемом костре немыслимой любви. ("Человек") У В. Маяковського своє місце в історії і, природно, у темі революції. Старше покоління знає поета як автора гасел і плакатів, "Левого марша", "Стихов о советском паспорте", вірша "Товаришу Нетте — пароходу и человеку", їм до душі його відкритість, захопленість побудовою нового суспільства. Але навряд чи вони задумувалися над тим, наскільки глибокий був поет у своїх прозріннях і сумнівах, як хотів бути зрозумілим! Відразу після похорону Маяковського М. Цветава писала: "Боюся, що, незважаючи на народний похорон, на всю пошану йому, Росія дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського". Вдумаємося и рядки Маяковського: Я хочу быть понят моей страной. А не буду понят, что ж, По родной стране пройду стороной, как проходит косой дождь. Це завершення вірша "Додому", яке не потрапило тоді на сторінки книг... Багато про що говорять ці рядки: про поета задиристого, сміливого, але в груди якого, за словами А. В. Луначарського, "було вкладено і билося гаряче, ніжне серце". Спробуємо почути, як стукало це велике людське серце: Хорошо вам, А мне сквозь строй, сквозь грохот. как пронести любовь к живому? Живе, тепле, людське Маяковський цінував понад усе на світі. У його віршах і поемах багато звірів, птахів, навіть у дощу він зумів роздивитися сторожко скошені очі, теплі дні післявоєнного світу порівнював зі щенятами з андерсенівських казок. Маяковський усе життя повставав проти кам'яної, чавунної величі монументів, не виносив їхньої пишності і мертвості. У віршах "Остання петербурзька казка" він з доброю усмішкою спостерігає за тужливим Мідним вершником, що назавжди закований у мідь і є в'язнем власного міста. Маяковський — людина дивної здатності відчувати світ яскравим, таким, що вміє любити і ненавидіти: Ненавижу всяческую мертвечину, обожаю всяческую жизнь! Один з перших віршів раннього Маяковського — А вы ноктюрн сыграть могли бы на флейте водосточных труб? Як зрозуміти цей дивний і зухвалий вірш? Андрій Платонов запропонував свій варіант: "Він змушений був зіграти на тому інструменті, що був у нього "під руками"... Письменник вважає, що Маяковський передає страшний трагізм існування поета в оточенні нерозуміння. Прекрасне існує тільки в його уяві!.. Може, не варто ускладнювати Маяковського, адже він і так непростий. І не біда, якщо кожен зрозуміє його по-своєму. Який чудовий вірш "Послухайте!": Если звезды зажигают, значит, это кому-нибудь нужно, значит, кто-то хочет, чтобы они были, значит, кто-то называет эти плевочки жемчужинами... Як м'яко звучить звертання: "послухайте..." Якою ніжністю перейнятий вірш "Скрипка і трошки нервово", за яким на любимовській Таганні був поставлений цілий спектакль: Знаете что, скрипка? Мы ужасно похожи! Я вот гоже ору — а доказать ничего не умею! Давайте будем жить вместе! А вірш "Дешевий розпродаж" змушує здригнутися від безвихідності життя: Сегодня в Петрограде... ни за грош продается драгоценная корона. За человечье слово — не правда ли, дешево? Маяковський був закоханий у життя, про його оптимізм завжди говорять, а в його душевний біль просто не вірять, а він був: Я одинок, как последний глаз, у идущего к слепым человека. Поет, люблячи людей, прагне перебороти розрив між людиною і людством, вивівши до великої правди людських почуттів. От як він писав про Людину: Это я сердце флагом поднял, небывалое чудо XX века. Маяковський дуже різний, не завжди той, якого презентувала офіційна точка зору, але завжди цікавий, чесний, різноманітний у виборі тем і для багатьох читачів великий поет часу. Вірші поета і сьогодні потрібні!
