Своєрідність символізму в поезіях О Блока (2 варіант)
Найпомітнішим явищем на зламі ХІХ-ХХ ст. стала творчість О. Блока. Поетичний доробок поета неоднорідний за своїм змістовим наповненням, засобами відображення реальної дійсності. У 1916 р. поет сам окреслив три етапи свого творчого шляху: готуючи до видання зібрання віршів, він розділив його на три книги, кожна з яких відобразила певний закінчений період його ідейно-художніх пошуків. Вірші юного Блока продовжують традицію російської поезії. Поет навчався у Пушкіна, Лермонтова, наслідував ліричний стиль Полонського, Майкова, Апухтіна. Суттєво вплинула на творчість молодого автора лірика Жуковського і символіка Фета. А зустріч із філософською лірикою Володимира Соловйова примусила його змінити свої погляди на суть поезії та її призначення. Так з'являються на світ "Вірші про Прекрасну Даму". Художній метод Блока тісно пов'язаний з історією російського символізму, але поет не замикає свою творчість у межах цього літературного напрямку. У кожному вірші Блока ми зустрічаємо не окремі символи, а цілісну систему символічних образів. Блок прагнув проникнути за зовнішню оболонку видимого світу, інтуїтивно усвідомити глибинну сутність, таємницю, яку не можна було побачити, а тільки відчути. З цього погляду великий інтерес становить рання творчість поета. У молодого Блока — власний світ, наповнений кольорами, звуками, юнацьким очікуванням прекрасного. Уже перша поетична книга Блока пронизана містичним передчуттям невідомого. Поет писав: "Жити необхідно тільки так, щоб ставити безмірні вимоги до життя: все або нічого; очікувати несподіваного; вірити не в "те, чого немає у світі", а лише в те, що повинно бути; навіть якщо цього зараз немає і довго не буде. Але життя віддасть нам це, бо воно — прекрасне". Поет намагається створити свою, можливо, містичну дійсність. Вихований на традиціях російської класичної поезії, Блок протиставляє її ідеалам світ Прекрасної Дами, суспільно значущому мистецтву — мистецтво, чуже метушливим інтересам натовпу. Той світ, у який прийшов поет, був позбавлений гармонії. Його звучання було хаотичним, потворним. Не відчував гармонії він і у своїй душі. Але гармонія була потрібна, без неї не можна було жити. Вона повинна була з'явитися і перетворити цей світ, а для того, щоб гармонія запанувала з повною силою, поету необхідно було встановити зв'язок між своїм "я" і музикою перетвореного світу. У "Віршах про Прекрасну Даму" вищий сенс життя постає перед поетом в образі кохання. Тільки кохання може перетворити і врятувати світ, подарувати йому гармонію. Втіленням кохання і краси стає Прекрасна Дама. Цей ідеал цілком оволодіває душею поета. Певною мірою появу образу Прекрасної Дами спричинили реалії життя поета. З дитинства він був майже оповитий піклуванням, турботою прабабусі, бабусі, няні, тітки Катерини. До самої смерті Блок підтримував теплі стосунки зі своєю мамою Олександрою Андріївною, переживав разом із нею майже всі події свого внутрішнього життя. У 1903 р. він одружився із Л. Д. Менделєєвою, донькою відомого вченого Д. І. Менделєєва. . Інтимні переживання ліричного героя наповнені хвилюванням, боязким очікуванням Прекрасної Дами у храмі, освітленому червоними лампадами і свічками. Церковні атрибути створюють атмосферу храму. Рядки поезії Блока — то сходинки у Храм, головний служник якого поклоняється лише одному божеству — Коханню (" Мої мрії — священні чертоги, моє кохання — безмовна тінь "). Але цей служник суворий і мужній, він не здатен відсторонено споглядати, як навколишній світ руйнує гармонію. Миттєво у разі небезпеки гостре слово перевтілюється на загострений з обох боків меч: Поставлю на страже звенящий стих. Зеленый камень Ей в сердце зажгу. И камень будет Ей друг и жених И Ей не солжет, как я не лгу. Зазначимо, що двогострий меч — образ, запозичений поет з Апокаліпсису, найтаємнішої і найзагадковішої біблійної книги, що пророкувала людству загибель через його непомірні амбіції та гріховність: "Із уст Його виходив загострений з обох боків меч..." Двогострий меч, який виходить з уст поета, — це сила, що здатна подолати на своєму шляху всі перепони. Але невідомо, чому ці рядки народжують зовсім протилежні відчуття: вражає безсильна невимовна самотність ліричного героя, передчуття кризи, загибелі всіх сподівань, розчарувань: Но эта Муза не выносит Мечей, пронзающих врага. Она косою мирной косит Головку сонного цветка. Звичні життєві деталі набувають іншого, утаємниченого змісту, набагато важливішого, ніж те, до якого ми звикли: спалені кораблі — зруйновані сподівання; білий човен пливе, ніби білий лебідь, а за ним — вогняні струмені — то спогади про красу коханої, втілені у тривожній пісні поета. Символічного значення набувають кольори. Звісно, дуже важко уникнути надто прямолінійного тлумачення, віднайти найточніше визначення цієї символіки: "білий", "світлий" — чисте, гармонійне, досконале; "синій", "блакитний" —щось недосяжне. "Чорний", "бузковий", "рожевий" (коли сходить сонце) — катастрофічне, тривожне, таке, що пророкує загибель, смерть, натомість "червоний", "пурпуровий" — кольори повнокровного життя, пристрасті. Міські пейзажі дуже часто Блок будує саме на протиставленні "чорного" і "червоного": наприкінці дня місто приховується у печальному присмерку, проте вранці воно освітлюється полум'яним сонцем. Реальне життя розчаровує поета, він переживає падіння, стає жертвою дійсності: Поднял мрак свои зеницы, Реют ангели вдали. Близок пламенный рассвет, Мертвецу заглянеш в очи Утро после долгой ночи. Назви окремих творів і поетичних циклів також звучать як образи-символи: "Ante lucem" — "До світла", "Страшний світ", "Приниження", "Відплата", "Солов'їний сад" тощо. Усвідомлення кожного з них потребує від нас, читачів, напруження думок і почуттів. Слова у віршах Блока набувають таємного додаткового значення і завдяки тому, що потрапляють в незвичне оточення: "пергаментне мовлення", "червоний сміх", "трепет життя бідного". Творчість Блока стала тим явищем, у якому час схрестив шпаги своїх пристрастей, а пристрасті знайшли вічну реальність у слові.
