Вільгельм Аполлінарій Костровицький, відомий французький поет, був пристрасним шанувальником творчості поетів-романтиків — Вердена, Рембо, Малларме. Його перші літературні спроби — це поєднання романтики і символізму, а теми віршів перегукуються з темами німецьких народних пісень, якими він захопився в ранній молодості. Але життя — суворий учитель. Ґійом Аполлінер залишається без засобів і веде напівголодне існування серед художньої богеми. Своєрідний паризький побут, дружба з художниками і письменниками, захоплення творчістю Пабло Пікассо надихнули Аполлінера на написання творів, у яких поєднувалися, з одного боку, гостре відчуття неминучості смерті, а з другого — захоплення життям, сонцем, природою. Він живе у пошуках нових форм, нового бачення і розуміння поезії, яка, на його думку, повинна синтезувати в собі музику, живопис і літературу. Він не хоче "писати прозою чи писати віршами", дотримуючись при цьому правил граматики. Його мініатюри вільні від перепон, які створюють знаки, Аполлінер довіряє читачеві, робить його співавтором своєї творчості, щоб разом шукати істину, виражати захоплення життям, виявляти його реальність і незбагненність. Подив від усього, що оточувало і надихало, він вважав за "наймогутнішу силу нового". Шумливу воду Сени він порівнює з любов'ю, яка біжить від серця до серця, а Рука в руці постійно очі в очі Під мостом рук Вода тече хлюпоче Од вічних поглядів спочити хоче. ("Міст Мірабо") Закохані можуть створити із своїх рук міст над річкою. І хай сплине любов, як вода, але з людиною назавжди залишається надія на життя: Минають дні години і хвилини Мине любов І знову не прилине Під мостом Мірабо хай Сена плине Хай б'є годинник ніч настає Минають дні, а я ще є ("Міст Мірабо") Ліричний образ закоханих сердець, що перемагають простір, сплітають руки, створюючи міст між двома берегами, дивує і захоплює. Але життя невблаганне і жорстоке. Перша світова війна стала тією страшною реальністю, яка розколола світ поета навпіл. Аполлінер іде добровольцем на фронт, воює спочатку рядовим у артилерії, а потім лейтенантом у піхоті. Спочатку у своїх творах він намагався поєднати тему війни із звичними інтимними мотивами, але жорстока реальність перекреслює світлі, радісні почуття. Плаче, кличе водограй до себе чарівних дівчат, але О постаті убиті любі О дорогі розквітлі губи... Де ви дівчата я вас питаю Та біля водограю, Що плаче й кличе, Голубка маревіє. ("Зарізана голубка й водограй") Ліричний герой звертається до друзів, називає їхні печальні імена, та у відповідь отримує тільки відгомін тих дорогих імен. Він нічого не знає про їхню долю, може, вони ще живі. Десь б'ються на Північнім фронті Тим омандри всі в крові І сонце ранене в траві На багрянистім горизонті. ("Зарізана голубка й водограй") Але образ ридаючого водограю не дає надії побачити їх живими. Складна система символічних образів у поезіях Аполлінера будить фантазію читача, адже автор ставить безліч питань і не дає жодної прямої відповіді.
