Усі казкові, незвичайні події відбуваються у дитинстві і, як правило, на свята. Потім казка приходить і до дорослих, звичайно, до тих, хто на це заслуговує, сприймається як реальність, і її закони стають символами. Так само відбувається у п'єсі бельгійського драматурга кінця XIX—початку XX століття М. Метерлінка "Синій птах". У різдвяну ніч до бідної хатинки, де діти радіють чужому святу, дивлячись на нього у вікно, і уявляють, що вони смакують пиріжки, завітала фея і запропонувала вирушити на пошуки Синього птаха щастя. Казка переплітається із життям: на дітях костюми казкових персонажів, фея спочатку схожа на сусідку-стару. Вона загубила ключі від шафи з килимом-літаком та невидимою каблучкою, і тому діти підуть пішки. Чарівний діамант, що допомагає побачити душі речей і тварин, можуть відібрати дорослі, як звичайну коштовність. Діти швидко сприймають умови казки і вже не дивуються, мандруючи поруч з душами Хліба й Цукру, Вогню й Води... Мовби оживають звичні людські уявлення, стаючи символами-алегоріями: добрий помічник бідних Хліб і обережний Цукор, вірний щирий Пес і підступна зрадлива Кішка, Світло, що поєднує в собі найкраще вжитті. Законами казки стають мудрі уявлення, за якими живуть померлі. Доки їх пам'ятають та їм вдячні, вони ладні очистити душі живих. У Майбутньому лопаються, як мильні бульбашки, вигадані Огрядні Блаженства: Блаженство їсти, Коли Не Відчуваєш Голоду, Блаженство Пити, Коли Не Хочеться, Блаженство Нічого Не Робити, — і завжди можна перемогти миттєві хитання і піти від них до своєї мети. А справжні домашні Блаженства є "у кожному домі, де живуть з відкритими очима, там весь тиждень — неділя". Учіться тільки помічати Блаженство Сонця, Що Заходить, Блаженство Бачити Зірки, Що Загоряються, Блаженство Любити Батьків і Радість Думати... Треба було прийти у ці Сади Блаженств, щоб навчитися бачити поруч із собою, щоб знаходити добре й світле всюди. "Ти прийшов сюди, тільки щоб навчитися бачити мене, коли дивишся на мене там", — каже Тільтілю найголовніша Радість — Радість Материнської Любові. І ми бачимо чарівну красуню, дуже схожу на жінку бідного дроворуба, з тими-подряпинами й мозолями на руках, що так добре знайомі дітям, але освітлену вогнем справжнього щастя, справжньої любові. "Із заплющеними очима цього не побачиш. Усі матері багаті, якщо люблять своїх дітей... Нема ні бідних матерів, ні некрасивих, ні старих. їхня любов незмінно є найчарівнішою з усіх Радощів... Коли ж вони сумують, варто їм поцілувати дитину, варто дитині поцілувати їх — і всі сльози, що підступають до їхніх очей, перетворюються на зірки..." А в Блакитному Палаці Майбутнього, де живуть ще ненароджені діти, безліч майбутніх винахідників і поетів, тих, що виростять на Землі чудові плоди і, принесуть людям невідоме світло, Машину щастя та тридцять три засоби продовження життя! Скільки м'якого доброго гумору в образі Короля Дев'яти Планет, який ще копирсається у власному носі, або малюка, що із серйозним виглядом смокче палець, а колись знищить на землі несправедливість. Як неупереджено ставиться Володар Часу, високий бородатий дідуган з косою, до малюка, який забув пляшку з ідеєю, що просвітлятиме народи, і до того, хто забув коробку з двома злочинами! Все, як у реальному житті, тільки яскравіше, концентрованіше. Навіть нещасні закохані, що ніколи не зустрінуться на Землі. Навіть заява із Землі на напрочуд рідкісне явище — чесну людину, яка одна-однісінька, та, мабуть, довго не проживе... Маленькі герої Тільтіль і Мітіль — якраз той самий місточок, що перекинуто від сьогодення до майбутнього, тому їхнім очам відкривається цей світ незвичайного. "Нехай діти граються в те, що вони щасливі", — каже дроворуб, і в його звичайних словах — велика істина. А Синій Птах Щастя дійсно живе в кожному домі. За ним не треба далеко мандрувати — вирушати в путь треба, щоб зрозуміти й оцінити свій дім. Тільки його не можна тримати у клітці, бо Щастя, Добро, Любов приходять тільки до вільних, незаздрісних, щирих серцем людей. Це й складає символіку п'єси Моріса Метерлінка, глибокий сенс його провідного твору.
