Едгар По — надзвичайно яскрава постать у світовій літературі. Його поезія мала значний вплив на творчість поетів різних народів, але на батьківщині, в Америці, його вірші довго не розуміли і не визнавали. Прозові твори Едгара По стали підґрунтям нових жанрів, детективного і науково-фантастичного, тому Ж. Берн і Г. Уеллс вважали його своїм учителем. Його психологічні новели заклали підвалини психологічної прози, критичні праці сприяли формуванню американської національної літератури. Дуже велику увагу письменник приділяв художній майстерності твору і розробив свою теорію про завдання творчого процесу, його особливості. Він першим у літературі усвідомив емоційну силу слова і прагнув так будувати свої твори, щоб досягти найбільшого впливу на читача. У цьому полягає найяскравіша особливість романтизму Едгара По. Його поезія розкриває ідеали прекрасного, що створюються в уяві поета. Мета його творчості — створити особливий стан емоційного піднесення, в якому можливе миттєве прозріння прекрасного. Так, наприклад, побудовано вірш «Крук», в якому читач разом із ліричним героєм переживає прекрасні і трагічні почуття. Е. По точно розрахував побудову вірша, його ритмічні зміни, навіть почуття, що викликають ті чи інші слова. А в прозових творах своєрідність романтизму американського письменника виявилась і ще яскравішою. Е. По віддавав перевагу невеликим за розмірами жанрам — новелі й оповіданню. Він вважав, що великий твір, який не можна прочитати відразу, не з такою силою впливає на читача, тому що цілісність твору порушується. У прозі він поставив проблему зіткнення свідомості людини з реальністю. Письменник вірив у розум. Він вважав, що тільки розум може вивести людину з трагічних суперечностей сучасності. В цьому полягає своєрідність його романтизму, недаремно його називали раціоналістом у романтизмі. В оповіданні «Маятник і провалля» По досліджує почуття жаху, що охопило душу героя, і здатність розуму мислити, дивлячись в обличчя смерті. Душа героя жахнулась від сутички зі світом, в якому для неї, душі, немає місця, але розум наполегливо шукає вихід навіть із явно безнадійного становища. Людина може мислити й мусить це робити. Щасливий кінець цього оповідання — це нагорода розуму людини. Героя врятували від смерті і катувань інквізиції французькі війська, що увійшли в місто. Але якби не його здатність раціонально мислити, то він загинув би від катувань або від страшного маятника, або впав у провалля. Раціоналістичне спрямування романтизму Е. По ще яскравіше виявилося в «логічних оповіданнях», що започаткували детективний жанр. В оповіданні «Золотий жук» розповідь ведеться від першої особи, ім'я якої автор не називає, тому що оповідач уособлює типове мислення. Головний герой, Вільям Легран, мислить незашорено, автор наділяє його видатними логічними здібностями. Автора цікавить людина, процес її мислення, можливості розуму. Оповідач і Легран стали свідками однієї і тієї самої події. Але оповідач не звернув увагу на деякі дрібниці, що допомогли Леграну розкрити таємницю піратського скарбу. Таким чином, своєрідність романтизму Е. По полягає в усвідомленні сили емоційного впливу слова, художнього твору на читача. Усвідомивши це, По прагне підкорити цю силу, розрахувати її, спрямувати її засобами художньої виразності. Романтичні герої Е. По живуть у реальному, сучасному авторові світі. їх винятковість прихована в їхньому внутрішньому світі, у можливостях відчувати і мислити.
