Роль символічної деталі в оповіданнях А. Чехова Я розповім про романс, який співає Дмитро Іонович Старцев, коли першого свого вихідного дня прямує з Дяліжа до С. Так сталося, що в нашій родині завжди співають, і здебільшого російські й українські романси. Співали і цього, який волею автора вкладений в уста молодого лікаря. Отже, розумієте мої почуття, коли я прочитав два рядки з цього романсу? Когда еще я не пил слез Из чаши бытия... Згадайте, як Учитель напередодні розп'яття молився у Ґетсиманському саду: "Нехай обмине ця чаша мене". Він знав, що буде, а людині цього знати не дано. Та іноді ми інстинктивно передчуваємо нашу долю і висловлюємо наші передчуття у співі, що зненацька виривається з грудей... Передчуває молодий і здоровий, сповнений сил лікар страшну свою долю. Ще нічого не сталося, та вже відчуття, що солодощі надій будуть залиті гіркотою побуту, сповнює Старцева. Ось він, відомий лікар, іде, а перед ним його візник - як поганський бог з християнським іменем Пантелеймон. "Сон душі" - то морова пошесть. Як чума. Вбиває на смерть, залишаючи тіло живим і активним, злостивим і невблаганним. Мабуть, я зараз скажу негуманні слова. Чого він не вмер, як чеховський же лікар Димов? Ми б пишалися, що була серед нас відважна душа, яка протистояла страшній хворобі і врятувала дитину. Ми б оплакали його, ми б любили його за те, що він кращий від нас. Він надихав би нас на те, щоб життя було сповнене музики й любові. Чого не вмерло його тіло, залишивши світу живу й святу душу? Ось про що розповідає читачеві один рядочок з оповідання "Іонич". Символічна деталь, яку, здається, не слід і помічати, веде за собою у інші твори і події, розкриває те, що, здавалося б, надійно сховано під механічними фразами і вчинками спілкування. Недарма ж Лев Толстой якось сказав: "У Чехова кожна деталь або необхідна, або прекрасна..."
