ІБСЕН ГЕНРІК (1828-1906) Норвезький письменник, зачинатель європейської нової драматургії. Життя його було нелегким: ще в дитинстві він зазнав матеріальних нестатків (батько збанкрутував і Генрік з 8 років працює учнем аптекаря). Свою першу п'єсу написав у 20 років, вона створювалася у вільний від роботи час - уночі. П'єса успіху не мала, але Ібсена помітили, і вже в 23 роки йому (на той час студенту університету) пропонують стати директором Норвезького театру у Бергені. Завдяки діяльності Ібсена утверджувався новий тип театру, ним були висунуті сучасні естетичні принципи: актуальність проблеми, зближення драми з життям, показ подій через інтелектуально-аналітичне осмислення, принцип відкритого фіналу. Відкритий фінал, або ж незавершена кінцівка, представлений в п'єсі "Ляльковий дім" (1879), де розв'язка (фінал) по суті є постановкою нового питання, конфлікт не розв'язується, а загострюється. Так Ібсен намагався наблизити театральне мистецтво до життя, запросити глядача до дискусії у вирішенні актуальних проблем. Проблематика драми Г. Ібсена "Ляльковий будинок" Генрік Ібсен - відомий норвезький драматург, якого перш за все цікавили соціальні трагедії та морально-етичні проблеми. Почуття власної гідності, на думку письменника, людина повинна зберігати за будь-яких обставин. "Ляльковий будинок" є одним з найвідоміших творів Ібсена, в якому випливає проблема самопожертви заради кохання. Автор взяв історію однієї родини, де родинні стосунки розкрилися під час вимушеного обману. Драматург намагався таким чином розібратися в механізмі подружнього і сімейного щастя, адже саме від цього залежить доля суспільства. Головна героїня "Лялькового будинку" Нора бачить сенс життя в любові до близьких, а саме до чоловіка і дітей. Вона вірить, що в її родині панують мир і любов, тому що вони з чоловіком по-справжньому кохають один одного. Саме заради коханого чоловіка Нора вісім років тому підробила підпис свого померлого батька, щоб мати можливість позичити гроші у місцевого ділка Крогстада. Нора зробила це заради того, щоб заплатити за лікування свого важко хворого чоловіка. Свій вчинок вона зберегла в таємниці. Ранком борг був відданий, а Нора була рада, що її таємниця є вагомим доказом відданої любові. З цього моменту почалися страждання Нори. Крогстад - людина не надто високих моральних якостей -- починає шантажувати Нору. Він мріє шляхом шантажу зайняти високу посаду в банку Торвальда - чоловіка Нори. Лист Крогстада Торвальду не тільки відкриває давню таємницю, але і визначає, хто є хто. Довідавшись про Норин борг, чоловік починає турбуватися, адже в той час будь-яка добропорядна родина могла стати предметом пліток, пересудів і скандалів. До того ж Торвальд бореться за своє місце в, банку. Він уже говорить із дружиною як з дійсною злочинницею. "О, яке страшне пробудження! Усі ці вісім років... вона, моя радість, моя гордість... була лицемірна, брехлива..., яка бездонна прірва бруду, удавання!" Торвальд прагне дотриматись зовнішньої благопристойності. Дружина немов перестає існувати для нього. Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація вирішується сама собою: зрозумівши, що вчинив зовсім непорядно, Крогстад відмовляється від своїх домагань, запевняючи, що ніщо не загрожує Норі і Торвальду. Торвальд щасливий, однак Нора вже не та. Жінка зрозуміла, що, бажаючи сімейного щастя, вона пішла на злочин, а в результаті втратила почуття власної гідності. У руках чоловіка вона стала улюбленою іграшкою. Будинок, побудований на неправді й омані, не може бути справжнім будинком: немов іграшковий будиночок, він руйнується після першої бурі. Нора збирається залишити родину. На питання стурбованого Торвальда, чи повернеться вона, звучить рішуча відповідь: "Для цього повинне відбутися чудо з чудес, щоб спільне життя по-справжньому стало шлюбом". Торвальд намагається втримати Нору, нагадуючи їй про так званий "обов'язок перед чоловіком і дітьми". Нора відповідає, що вона не тільки мати сімейства, але "насамперед людина, така ж, як і ти, - або, принаймні, повинна стати людиною". Своєю драмою "Ляльковий будинок" Генрік Ібсен розкрив глибоку невідповідність між благопристойною видимістю і внутрішньою порочністю зображуваної дійсності, виразив протест проти всієї системи суспільних установ, вимагаючи максимальної емансипації жінки.
