Ще з далекого дитинства багато дітлахів знають історію про Кішку, яка гуляє сама по собі, про надмірно цікаве Слоненя, про безстрашного мангуста Рікі-Тікі-Таві. А значить, всі вони з раннього віку знайомі з чудовим англійським письменником і поетом Редьярдом Кіплінгом. Це він склав дивовижну історію про хлопчика Мауглі, цього Жабеняти, вигодуваного в джунглях вовчихою, що виріс у вовчій зграї і товаришував з пантерою Багірою, ведмедем Балу та пітоном Каа. Літературна доля Кіплінга склалася не зовсім зазвичай. Слава до письменника найчастіше приходить в кінці життя, як підсумок його літературної діяльності, а нерідко і після смерті. Але у цього «маленького пілігрима» (як він сам себе називав через свій невеликий зріст), що народився в Бомбеї в 1865 році, дванадцять років прожив в Індії і об'їздив багато країн, все склалося інакше. У двадцять три роки Кіплінг став відомий у-своїй країні, в двадцять чотири — прославився мало не на весь світ і потрапив до розряду класиків, а в сорок два роки отримав Нобелівську премію з літератури. Однак одразу ж після смерті Кіплінга навколо його імені розвернулася дискусія, в результаті якої «залізного Редьярда», що ще недавно був «володарем дум» і незаперечним авторитетом, розвінчали і здали, так би мовити, в архів. І всі забули, що багато вигострених фраз Кіплінга давно стали крилатими висловами і назавжди увійшли до мови. У повсякденній мові, іноді самі не підозрюючи, раз у раз цитують його, що більшість героїв його розповідей про джунглі стали називними іменами. Отже, померкнула слава поета і романіста Кіплінга, але не слава автора двох «Книг джунглів», в які входять розповіді про Мауглі. Розповіді ці не тільки стали у багатьох відношеннях справжнім відкриттям для європейської літератури, але і знайшли в наші дні особливу гостроту звучання. І справа тут навіть не в тому, що, відтворюючи неповторний мир джунглів в його живій цілісності, мир чудовий без чудес, Кіплінг досконало, з науковою точністю вивчив характери, вдачі, звички птахів, звірів і плазунів, хоча без цього, звичайно, не було б тієї конкретності зображення, завдяки якій кожен епізод історії Мауглі стає зримим. Справа тут, мабуть, в тому чарівному мистецтві, з яким автор проникає в саме серце дикої, буйної, первісної природи. Зараз, коли цивілізація часом жорстоко і безоглядно наступає на все живе, нас особливо хвилює картина не зворушеного людською рукою тропічного лісу, де під пекучими і цілющими променями сонця пишно квітнуть дивовижні квіти, розкидають свої гілки різні химерні рослини і живуть своїм природним життям нелякані людиною звірі. Читаючи «Мауглі», ми вдихаємо пряне, обпалююче повітря справжніх джунглів, заглиблюємося в непрохідні чагарники, заплутуємося в ліанах, лякаємося і завмираємо від захоплення... Ми справді, як зачаровані... Та все ж секрет незбагненної сили розповідей Кіплінга про джунглі, природно, не в проблемах охорони місця існування, не в екології, нехай навіть в її поетичному аспекті, а перш за все в самих образах тварин Кіплінгівські тварини не алегоричні, тобто що утілюють ті або інші людські риси, фігури, а живі звірі зі своїми звичками, пластикою, вони живуть в джунглях природним життям. У «Мауглі» Кіплінг як би наново відкрив і, головне, утілив причетність людини до природи, точніше, його причетність до всього живого. На сторінках повісті знов ожила доісторична епоха, коли звірі та люди співіснували як би на рівних. Образ людини, що виросла серед звірів, споконвіку привертав людську увагу. Ще в Стародавньому Римі існували перекази про хлопчиків, вигодуваних вовчихою. Проте в історії з Мауглі важливе інше. Це голе Жабеня, що виросло в сильного і хороброго хлопця, який осягнув завдяки старанням своїх вихователів, — Батька Вовка, ведмедя Балу, пантери Багіри і слона Хатхі — складні. Закони Джунглів, здійснює подвиги і перемагає своїх ворогів саме тому, що він людина. Він може зупинити на бігу оленя і збити з ніг кабана, але на відміну від звіра ока його ніколи не спалахують хижим блиском, і лише він один може оволодіти Червоною Квіткою — вогнем. На вірі Кіплінга в можливості людини як істоти розумної і благородного, на вірі у всепереможну силу його інтелекту і волі виховалося не одне покоління молодих людей. Навіть супротивники Кіплінга визнавали, що він формував характери — характери активні, тверді, непохитні. Долаючи незліченні небезпеки, раз у раз потрапляючи у важких, майже безвихідні становища, Мауглі мужніє на очах у читачів. Ми бачимо, як в постійній боротьбі остаточно складається його благородний, активний і сильний характер. Він привітний, чесний, сміливий, справедливий, одним словом, ідеальний приклад Для наслідування, оскільки характер цей розкривається в захоплюючих пригодах і готує до справжнього дорослого життя.
