ВЕРЛЕН ПОЛЬ (1844-1826) Французький поет-символіст, за словами Анатоля Франса, "кращий поет свого часу". "Королем поетів" оголосили його літератори 1894 року. Мистецький світогляд Верлена представлений у програмовому вірші "Поетичне мистецтво" (1874/. Його літературним кредо є поєднання слова і музичності, гармонії звука, про це поет заявив у вірші "Найперше - музика у слові..." (1882). Верлен широко застосовує алітерацію, асонанси, повтори, він пише верлібром (вільним віршем), вважає, що саме так можна передати різні відтінки природи, віднайти мелодійність світу. Поетичні збірки Верлена: "Сатурнічні вірші" (1866), "Вишукані свята" (1869), "Добра пісня" (1870), "Мудрість" (1881), "Романси без слів" (1874). Поль Верлен - великий французький символіст Поль Верлен - неперевершений поет-лірик, який майстерно розкрив у своїх творах найінтимніші переживання людини. Його поезії властива сповідальність і свіжість почуттів, гра напівтонів, відтінків барв і почуттів, вражень та емоцій. У середині 60-х років XIX ст. разом з поетами Рембо і Малларме Верлен став засновником парнасців - могутньої течії французького символізму. Поет закликав до музичного звучання поезії, і сам володів цим мистецтвом досконало. Згодом Верлен відкинув поетичні правила парнасців, а саме - умовності в поезії. Він повернув поетичній емоції дивовижну простоту, природність і рідкісну вишуканість. Визначною рисою верленівської нової поетичної мови є музичність. Це не тільки бездоганна організація вірша. "Музична стихія" у Верлена - новий тип* поетичного мислення і зовсім нова поетика. Верлен послаблює логічну зв'язність поетичного тексту заради посилення ритміко-інтонаційної єдності. Завдяки цьому вірші сприймаються читачами так, як слухачами - музичні твори. Це - крок у напрямку створення нової, універсальної поетичної мови, про яку так мріяли представники модернізму і авангарду. Творчість Верлена викликала відповідну реакцію і в українській літературі. Перший відгук на його поезію є в листі Василя Стефаника до Вацлава Морачевського від 22 квітня 1896 р.: "За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що дряпане пером на папері, загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я не гарен: Тихі ридання. Сумно ридає Осінь вогкая, Серце дрож обіймає, Дика ж розпука, Що на нім грає. Блуджу - зболений Світом зболеним. Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів'ялий". "Осінню пісню" Верлена вперше переклав П. Грабовський у 1897 р. Іван Франко переклав два вірші Верлена. Франко критикував Верлена за аполітичність та песимізм. М. Зеров і С. Савченко вивчали доробок французького поета протягом 20-х pp. Його твори перекладали М. Рильський, М. Лукаш, Г. Кочур та ін.
