Каждый миг есть чудо и безумье, Каждый трепет непонятен мне, Все запутаны пути-раздумья, Как узнать, что в жизни, что во сне? Б. Брюсов Що таке мистецтво? Може воно приносити користь чи в ньому немає ніякої користі? Що таке символ у мистецтві? Такі запитання хвилювали людей завжди. А особливо актуальними вони стали на межі XIX і XX століть. У цей час, особливо в російській культурі, був сплеск поетичної хвилі. На небосхилі засяяли зорі Брюсова, Блока, Хлебникова, Соловйова, Гумільова, Пастернака, Ахматової. Велика кількість різних поетичних шкіл, угрупувань, напрямків була створена саме в цей час. Здавалося, кожен поет знає відповідь на «вічні» запитання, а якщо не знає, то хоче докопатися до суті і впевнений, що саме він зможе проголосити істину. Олександр Блок належав до «молодших» символістів. Він починав творити під впливом відомих російських поетів і філософів: Валерія Брюсова, Дмитра Мережковського, Федора Сологуба. Символісти були впевнені, що витоки символізму варто шукати в глибині часів, в античному світі, у Платона, бо символізм — не стільки літературна річ, скільки універсальна невичерпна система світорозуміння. Символісти розуміли, що вічні таємниці існували завжди і людство навряд чи зможе їх розгадати коли-небудь. Саме тут прихована загадка основного настрою символізму — трагічність. Світ є непізнаним, нерозгаданим, тому виникає трагічне відчуття, людей захоплюють апокаліптичні думки та настрої. Межа XIX і XX століть — це час, коли відбувалося багато війн, революцій, людина відчувала себе невеличкою комахою у вирі історичних епохальних подій. Символісти звертали увагу на ці особливості розвитку людства, вони були дуже чутливими до свого часу. У мистецтві відбиваються відчуття кризи, близької смерті, як от у Блока: Надо мной небосвод уже низок, Черный сон тяготеет в груди. Мой конец предначертанный близок, И война, и пожар — впереди. Анна Ахматова назвала Олександра Блока «трагічним тенором доби». Блок внутрішньо відчував зміни, які витають над світом, над його державою, над ним самим. Поет шукає свій ідеал, прагне знайти смисл життя. У своїй першій збірці «Стихи о Прекрасной Даме» (1904) Блок показує реальний світ, що загруз у злі, але його можна врятувати, якщо звернутися до прекрасного. Світова Душа не покине людей, вона завжди з ними, дає змогу оговтатися, кидає рятівний канат, за допомогою якого люди можуть врятуватися — це символи гармонії і краси. Якщо люди перестануть творити зло, вбивства, побачать красу і гармонію навколо себе, звернуться до Вічної Душі, до Вічної Жіночності — вони врятують свою власну душу і душу всього світу. Блок був переконаний у цьому завжди, і хоч були різні періоди в його творчості, але головний стрижень супроводжував його до кінця життя — це Вічна Жінка, Діва, Зоря. Духовний початок має бути в кожній людині — тільки тоді можливе людське врятування у світовому масштабі. (Тут Блок перегукується з Достоєвським, якого глибоко шанує, бо для нього, як для молодшого символіста не Платон, а Достоєвський є предтечею сучасної національної літератури). Олександр Блок був мрійником, тому йому нелегко було в реальному житті. Він ідеалізував свою кохану Любов Менделєєву і намагався не помічати її недоліків. Протягом трьох років він нічого і нікого не помічав навколо себе — увесь світ для нього зосередився в одному образі — образі Прекрасної Дами, Вічної Діви. Блок прагне досягти найвищого ідеалу. Він і революцію сприймає ідеалізовано — як оновлення, шлях до кращого майбутнього; у ньому живе надія на перетворення людей в ідеальних типів, які відродять людство для прекрасного досконалого життя. Рух символістів виникає як протест проти обміління поетичного слова, проти збіднення поезії. Представники символізму говорили про те, що напрям цей має бути не тільки літературним, але й життєвим. Тобто, поети намагалися зробити своєрідний сплав життя і творчості, «віднайти філософський камінь мистецтва». Але, як сказав В. Ходасевич, «формулу не вдалося відкрити». Символ — це по суті те, що можна відчути інтуїтивно, це повіювання легенького вітерцю, який іде до нас із закритих паралельних світів. Хтось це може відчути, побачити, описати, а хтось — ні. Символісти були переконані, що істина прихована в тому, щоб жити не розумом, а відчуттями, бо саме вони дають підказку на всі головні питання. Ліричний герой Блока живе у вигаданій ним країні, він бачить дивовижні сни, світлих ангелів, він хоче вірити в гармонію життя. Від Чарівної Дами поет поступово переходить до Незнайомки. Ліричний герой розуміє, що він сам і його ідеал живе серед бруду, серед канав, серед «п'яниць з очима кроликів», але все ж таки ідеал є! Глуха душа, замкнутість, трагічне відчуття того, що щастя минуло — такі враження від ліричного героя Блока. Він страждає, і страждає разом з ним кожен, хто читає його вірші. Думаю, що трагізм життя лежить на дні душі у кожної людини, хоча не всі про це говорять. Тому поезія Блока зворушує, примушує подумати над вічним, прекрасним, трагічним. Це філософські речі. Непрості. Але без надії на краще жити не можна, і тому Блок в одному зі своїх віршів утверджує ідею не смерті, а життя: «За мученья, за гибель — я знаю — Все равно: принимаю тебя».
