Образ автора в романі "Євгеній Онєгін" 1. Жанр диктує особливості. (У 1823 році, перебуваючи в Одесі, Пушкін писав у листі до П. Вяземського: "Что касается до моих занятий, я теперь пишу не роман, а роман в стихах - дьявольская разница! В роде Дон-Жуана". Засновником жанру вважають Дж. Байрона, автора "Дон Жуана". Уже сам жанр диктує необхідність не тільки розповісти про долю головних героїв, але й змалювати соціальний фон, картини побуту, природи, народного життя тощо. І в такому випадку образ автора - органічна частина роману.) 2. Наявність автора як персонажа роману. (Наявність автора як персонажа роману є характерною особливістю роману у віршах, оскільки саме автор своїм ставленням багато в чому зумовлює суть подій. Авторські відступи на різні теми - один із найважливіших компонентів твору. Так автор розповідає про власні спогади, а читач його очима бачить деталі побуту дворянського Петербурга, дізнається про смаки, культурний світогляд та інтереси інтелігенції сучасного Пушкіну суспільства. Не випадково В. Бєлінський назвав роман "Євгеній Онєгін" "енциклопедією російського життя".) 3. Події роману через індивідуальне сприйняття автора. (У змалюванні подій роману неабияке значення мають погляди самого Пушкіна, який мислив естетичними категоріями просвітників і романтиків. Це з'являється у протиставленні явищ природи і цивілізації. Вони ворожі одне одному. Так, Тетяна успадковує кращі риси "природної людини", а Онєгін виступає уособленням найгірших вад цивілізації: метушні, неправди, порожнечі, бездумності. Отож саме це, на думку поета, й призвело до трагічних наслідків.) 4. Ставлення автора до героїв. (Пушкін не приховує свого ставлення до героїв. Так про Тетяну він говорить: "Я так люблю Татьяну милую мою". А Онєгіна представляє читачам: "Онегин. Добрый мой приятель". Так само емоційно ставиться він до романтичного Ленського й легковажної Ольги, даючи зрозуміти, що вони типи людей, яких можна зустріти досить часто. Та й Онєгін - герой свого часу, якого за образним виразом О. Герцена, "постійно знаходимо біля себе або у самому собі". Тетяна ж - випадок особливий. Вона непересічна жінка, в ній є моральний стрижень, в ній є шарм. Вона жива в своїх почуттях і щира, тверда у вчинках і серйозна у ставленні до життя. Може, тому й не зважилася віддатися почуттям, які так палко висловив Онєгін під час останньої їх зустрічі. Для Пушкіна її вибір єдино можливий: вона живе в гармонії з собою і не порушить цю гармонію, бо відповідально ставиться до своїх обов'язків дружини, адже чоловік її ні в чому не винний, то чого ж він має страждати. Пушкін високо цінував щирість, відкритість у людських стосунках і тому наділив цими якостями свою найкращу героїню. Він і не приховує, що Тетяна - його "милый идеал".) 5. Пушкін - співрозмовник читача. (У романі "Євгеній Онєгін" Пушкін виступає співрозмовником читача, дотепним, легким, товариським. Стиль його мовлення - це стиль мислення і мовлення людини культурної, начитаної, життєлюбної, знайомої з усіма різновидами рідної мови. Поет легко вживає просторічні вирази, коли це потрібно. Іноді наводить суто літературні приклади, вдається до інших галузей пізнання, зокрема науки. Загальний тон його оповіді - теплий ліризм і м'яка іронія, які допомагають читачу зорієнтуватися в перипетіях подій і ряді фактів життя, описаного в романі. Твір написано особливою, так званою "онєгінською строфою", що складається з 14 рядків і має особливе римування. Це надає звучанню роману особливої легкості, так що віршований текст сприймається без напруження, як розмовна мова.)
