Новаторство Генріха Ібсена-драматурга Найвидатніший норвезький письменник ХІХ століття, славетний реформатор театру Генріх Ібсен у своїх творах ставив питання, які хвилювали його сучасників. Талант і новаторство Ібсена-драматурга полягали в тому, що глядач змушений був шукати відповіді на питання, які порушував автор. Ібсен розкрив складність і суперечливість життя, примусив своїх глядачів відмовитися від традиційного поділу героїв на позитивних і негативних, сприймати їх суцільно, з усіма їхніми суперечностями. Ібсен радикально реформує традиційну драматургію. Він використовує композицію, яку прийнято називати аналітичною. У таких композиціях важливу роль відіграє таємниця, події, що відбувалися задовго до поданих на сцені, але саме вони спричинили ситуації, в яких опинилися герої. Ця композиція була відома ще в стародавній Греції і використовувалась, щоб створити сюжетну напругу. Аналітичність у Ібсена має зовсім іншу мету, змістом такої композиції стає не розкриття таємниці, а осмислення всієї події. У Ібсена аналітичність не стільки сюжетна, скільки інтелектуальна. Адже розв'язка приносить із собою і розкриття внутрішньої суті всіх подій, саме їх справжнє розуміння. Тому така композиція вимагала внутрішнього розвитку особистості героя. Під впливом подій, що відбуваються на сцені, осмислення, відкриття таємниці, змінює героїв. І ці зміни стають вирішальними в розвитку сюжету. Наприклад, у п'єсі "Ляльковий дім" остаточне розчарування Нори у своєму шлюбі, усвідомлення необхідності почати нове життя, щоб стати повноцінною особистістю, підготовлене всім розвитком дії. У цій п'єсі новаторство полягало в тому, що не випадково збігаються обставини, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують кон-флікти. Розв'язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером - перша за все їх подружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їх життя постають у цій бесіді зовсім по-новому - і саме цей новий погляд надає такого драматичного звучання заключній сцені "Лялькового дому", яку сучасники звинувачу вали як надто холодну і розмірковану. Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу інтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна - рішення Нори залишити сім'ю, що завершує розвиток дії у п'єсі. Героям Ібсена властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен вирізняється серед багатьох письменників кінця ХІХ сторіччя, які не вірили в можливості людського розуму, в його здатність контролювати поведінку людини. У п'єсах Ібсена саме розум, здатність осмислити дійсність дають герою можливість змінити свою долю. А коли людина не знаходить у собі сили перетворити думку на справу, вона жорстко розплачується за це. "Ляльковий дім", у якому живуть Хельмер і Нора, зруйнувався, тому що герой не зміг піднестися над власним егоїзмом, не зміг подолати забобони суспільства. Новаторство Ібсена полягає в тому, що драматург розкрив можливість аналітичної композиції, наповнив їх новим змістом. Важливу роль відігравала в цьому мова автора. Кожна фраза, що подається в тексті, вимовляється лише тому, що вона дійсно необхідна - для здійснення одного чи навіть кількох художніх завдань. Інколи герої говорять більше, ніж завжди. Але цей потік слів приховує внутрішню занепокоєність героїні, її напруження. Інтелектуальні п'єси Ібсена вимагали від глядача особливої уваги до того, що і як говорить герой. Він, Ібсен, використовує багатозначні можливості слова. У п'єсі "Ляльковий дім" приховані вказівки на те, що вже сталося, або що має статися, хоча це ще незрозуміло навіть самим героям. Треба уважно вслуховуватися в кожне слово, бо з кожною фразою напруження зростає. Безперечно, п'єса "Ляльковий дім" несхожа на жодну п'єсу. Саме у ній Генріх Ібсен заклав підвалини нової драматургії театру ХХ століття.
