Народнопісенні традиції у поезії Роберта Бернса Надзвичайно велика популярність творів Бернса на батьківщині була зумовлена єдністю творчості поета з народнопісенними традиціями Шотландії. Пісні предків співали майбутньому поетові, коли він був ще в колисці. Хлопчиком він ріс серед народнопоетичних образів. Саме в народній творчості він знайшов ту живу основу, спираючись на яку, міг іти далі. Його власні пісні відразу стали популярними серед народу, який усією душею сприйняв їх. Ці пісні звучали йому назустріч із вуст женців, в'язальниць снопів, пастухів. Народність поезії Бернса має глибокі корені. Так, в основу вірша "Джон Ячмінь" покладено народне вірування у духів, що живуть у хлібних зернах. Духи залишають зерна під час молотьби, зимують у засіках, а весною повертаються в поле, щоб вдихнути життя в зерно, що проростає. Поет переосмислює це вірування, створює пісню про невмирущість духу народу-хлібороба. Сповнені ліричності й ніжності вірші поета про кохання. Прості й звичайні почуття закоханих передаються через образи народнопісенної поетики, ці почуття поет проголошує найбільшою життєвою цінністю. Навіть твори соціально-політичного характеру у Роберта Бернса позначені надзвичайною легкістю, дотепністю й витонченістю. Така художня манера робила твори дуже популярними. Такою є пісня "Чесна бідність". Недаремно в XIX столітті її називали "англійською Марсельєзою". Любов до рідної землі була тією життєдайною силою, яка постійно надихала поета. Краса його творів - у щирому ставленні до життя народу.
