Мої враження від поезії Б. Пастернака Серед численних віршів, які ладен читати й перечитувати постійно, вірші Б. Пастернака вражають спорідненістю з людством, із кожною людиною. Отож не випадково його вірші звучать філософськи: це роздуми про суть життя, про його закони. І висновки поета глибоко гуманістичні: Жизнь ведь тоже только миг, Только растворенье Нас самих во всех других Как бы им в даренье. ("Свадьба") Ми живемо всі разом на цій чудовій землі, нам нічого ділити, бо в нас одне на всіх величне небо і несказанно прекрасна будь-якої пори земля, тому поет говорить за нас: Я чувствую за них за всех, Как будто побывал в их шкуре, Я таю сам, как тает снег, Я сам, как утро, брови хмурю. ("Рассвет") Це почуття спорідненості людей супроводжує поета у пошуках сенсу буття, у роботі й відпочинку, і його мрія органічно сприймається як власна: Все время схватывая нить Судеб, событий, Жить, думать, чувствовать, любить, Свершать открытья. Саме так, мабуть, і має йти життя. Його вірші сповнені епізодів, як, на перший погляд, є суто особистими. Але як щемливо серце дістає з пам'яті напівзабуті спогади про своє. І тоді картини, змальовані у віршах Б. Пастернака, наповнюються власними почуттями: Чирикали птицы и были искренни... ................................................... В раскрытые окна на их рукоделье Садились, как голуби, облака. Світ його поезії сповнений почуття спорідненості з природою, з усім навколишнім світом. Здається він і сам розуміє: О чем в случайном разговоре С капелью говорит апрель. Он знает тысячи историй Про человеческое горе, И по заборам стынут зори, И тянут эту канитель. ("Земля") Здасться, поет знає щось таке важливе, без чого не обійтися нікому: хто створив цей чудовий світ на радість усьому живому, який закон рухає світом, як жити людині на цій прекрасній землі, як зуміти залишитися вдячним за все, що Бог дасть у житті. У поета, здається, є власна порада: Легко проснуться и прозреть, Словесный сор из сердца вытрясть И жить, не засоряясь впредь. Все это - не большая хитрость.
