Збірка "Книга пісень" була видана в Гамбурзі в 1827 році. Це була велика книга, над якою Г. Гайне працював десять років. До збірки увійшли п'ять циклів: "Юнацькі страждання", "Ліричне інтермецо", "Повернення на батьківщину" та два цикли "Північне море". Крім того, сюди були включені вірші з "Подорожі по Гарца". Саме в "Книзі пісень" найбільш повно розкрилося обдарування поета, який поєднав у віршах традицію народної пісні з індивідуальними прийомами сатири й гумору. Чи не найліричнішим віршем збірки є широко відома "Лорелея". Картина, змальована у вірші, зачаровує поетичною красою: Прохладен воздух, темнеет, И Рейн уснул во мгле. Последним лучом пламенеет Закат на прибрежной скале. Скільки разів потім саме ця картина поставала в уяві, коли згадувалась Лорелея. Вона така сама чарівна, як дивовижна природа навколо. І здається, її довге волосся — то продовження струменів великого Рейну. Серед відомих віршів до збірки включено "На півночі дикій стоїть одиноко". Цей вірш прекрасно переклав російською М. Лєрмонтов. Але крім загальновідомих нині віршів, так багато говорять серцю читача поетичні рядки, в яких кожен знаходить відгомін власних почуттів: Сердце, сегадце, сбрось оковы И забудь печали гнет! Все прекрасный май вернет. Что прогнал декабрь суровый. Гайне постає не тільки замріяним поетом-романтиком, але й людиною веселою, дотепною. Часто вірші, які розпочинаються сумною картиною, елегічними роздумами, раптом уриваються жартівливим зауваженням, іронічним рядком. Так відбувається в багатьох віршах, зокрема у "Старовинній пісні біля каміна", "Якщо ти дружиною станеш моєю", "Дитя, і ми з тобою знали" тощо. Гайне свідомо змішує стилі, урочисті слова межують з побутовою лексикою. Це породжує гумористичний ефект. Вірші дарують надію. Вони оптимістичні за самою суттю. Так тоскно від перших рядків вірша "Сегодня ты такой печальный". Настрій розпачу панує серед спогадів, від яких можна навік розучитися сміятись. Але ось і остання строфа: Уж поздно. Дали серебрятся Сквозь мокрый снег белесой мглой. Однако время одеваться И ехать в гости. Боже мой! Отож, усе-таки життя продовжується, і воно не дозволяє довго сумувати. Саме такі думки пробуджує прекрасна поезія Генріха Гайне.
