Є поезія, яку зрозуміти відразу нелегко. Вона вимагає інтелектуальної підготовки. Інакше залишиться у пам'яті порожнім звуком, а точніше — не залишить жодного сліду. Але ж треба навчитися розуміти поезію, розуміти поета. Адже поезія не може існувати окремо від емоційного і розумового світу поета. Читаю такі далеко не романтичні рядки поета Томаса Еліота: Коричневі хвилі туману набігають на мене Круговоротом облич на дні вулиці, Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого, Безпричинну усмішку, що висне в повітрі І щезає над низкою дахів. (Переклад О. Мокровольського) Одразу відчувається, що настрій у поета кепський. Продовжую розмірковувати далі: ранок сонцем не порадував, визирнув поет у вікно горішнього поверху, а там внизу — коричневий туман. Хвилі його піднімаються високо, наче намагаються огорнути поета. XX сторіччя. Невтішні новини з усього світу. Немає приводу для оптимізму. Немає бажання зіскочити з ліжка, потягнутися так, щоб хруснули суглоби і прокричати у небо: "Доброго ранку, світе!" Недобрий ранок для поета. Можливо, через те, що бачить він значно глибше смертного. Адже поет — обраний Богом. І до поетів слід прислухатися — навіть тоді, коли від їхньої поезії віє песимізмом, депресією, самотністю. Еліот — наче той майстер, зчищає пензлем зовнішній лоск із звичайних речей і ніби промовляє: "Дивіться, люди! Лоск ви можете уявити, а суть не завжди можете побачити". Тому в поезії Еліота навіть похмурі картини вражають своєю образністю. Це наче ти сам побачив похмурого ранку з горішнього поверху і вологі дахи сусідніх будинків, і безликі обличчя "на дні вулиці", і забризканих грязюкою перехожих, і випадкову усмішку, яка, не знайшовши відповіді серед мурашиного снування людей, так і висне у повітрі, в тумані — настільки він густий і безрадісний. Ще складнішою для розуміння читача є поема Еліота "Порожні люди". Але спочатку декілька слів про самого автора. Еліот народився у заможній і респектабельній американській родині. Виховувався у пуританському дусі, набуваючи досвіду суворої самодисципліни і стриманості. З ранніх років захопився літературою. Великий вплив на майбутнього поета мала "Божественна комедія" Данте. Здобув широку освіту, бо навчався у трьох найпрестижніших університетах світу. Свого часу поділяв погляди школи "нового гуманізму", адепти якої заперечували сучасну цивілізацію у будь-яких її формах та виявах. Натхненник цієї школи — літературознавець Беббіт — посіяв у душі Еліота зерно сумніву в цінності романтичної традиції, протиставивши їй класицизм. Зерно упало в благодатний грунт. Уже рання творчість Еліота мала на собі відчутний впив неокласицизму та імажизму. Згодом Еліот виокремив для себе три особливо близькі поетичні традиції: метафізичну, класичну і символічну. Через розуміння поглядів Еліота наближаються до розуміння його складної поезії. Сам Еліот підкреслював, що сучасні поети мусять бути складними для розуміння, бо у XX ст. людство досягло складного ступеня цивілізації. І хоча воно позначене світовими війнами, економічними спадами, депресією людей, але людство інтелектуально готове до розуміння складного мистецтва і, зокрема, поезії. Бо саме ці складнощі спонукають читача до роздумів, змушують доходити певних висновків, а не просто бездумно насолоджуватися ритмікою і милозвучністю вірша. Я не випадково поставив собі за мету зрозуміти поезію Еліота. Адже, судячи з його навіть невеликих поезій, поет настільки переконливий у використанні художніх засобів, що є ризик сприйняти поетичну модель світу, котру він пропонує. Але ж хочеться вибудувати своє розуміння його поетичної моделі. Отже, поема "Порожні люди", на мою думку, найбільш наближена до розкриття провідної теми творчості Т. Еліота: Ми люди порожні, Спустошені люди, Соломою випхані, Купчимось, І мозки солом'яні хилим. Як шелести, шепоти наші Тихенько й подібно Тріщать шарудінням безсилим, Як вітер в сухій ковилі... (Переклад О. Мокровольського) Поет не відділяє себе від сучасників, від "порожніх людей" — духовно порожніх, які зневірилися у житті, у принадах цивілізації. Люди, в душах яких лише порожнеча, труха, солома, ходять у "царині смерті". Цікаве трактування поетом образу Смерті. Зневіра у безсмертя, за Еліотом, і є смерть. Тому "порожні люди" вже мертві, хоча і живуть на землі: Оті, що увійшли, З відкритим поглядом у сонне царство смерті, Згадайте нас — але обов'язково — Не безсловесні душі пригадайте — Спустошених випханих людей. (Переклад О. Мокровольського) Окрім Смерті, маємо ще один складний образ, що наче пронизує усю поему — образ Очей. Цей образ Еліот запозичив у Данте. Як неможливо, не зустрівши і не витримавши погляду Беатріче, потрапити до раю, так і "порожні люди" Еліота зі страхом прагнуть побачити Очі: Я не відважусь зустріти очі в снах У приспаному царстві смерті. їх тут немає: Тут за очі править Блиск сонця на пощербленій колоні... (Переклад О. Мокровольського) "Порожні люди" Еліота, виявляється, сліпі, і повернути їм зір можуть тільки очі любові, очі Беатріче. Цікавий і не менш складний у поемі образ Тіні. Вона не лише символізує втрату волі, нерішучість, падає на все, до чого торкаються порожні люди, вона ще й слугує розподілом, розмежуванням: Між думкою Та дійсністю, Між наміром Та дією Падає Тінь. Це ж бо царство Твоє. Між задумом І твором, Між почуттям Та відгуком Падає Тінь. (Переклад О. Мокровольського) Прибрати Тінь означає пробудитися, пригадати молитву і помолитися Богові, а не кам'яним ідолам смерті. Усі ці образи, часом химерні, часом містичні, створюють поетичний світ Т. Еліота. Я наблизився до його розуміння, шаную талант автора, захоплююсь його художнім словом та його образністю, але в процесі роздумів вибудував свою модель сучасного світу — не вельми радісного через кризи, конфлікти, протистояння, однак і не такого песимістичного, як в одного із найвидатніших поетів XX ст. — Томаса Еліота.
