Моє розуміння вірша О. Пушкіна "Пророк" Вірш "Пророк" був написаний у липні-вересні 1826 року після сумнозвісних подій - страти п'яти керівників декабристського повстання. В основі вірша традиція алегоричного використання біблійних мотивів, де образ співця синонімічно наближувався до образу біблійного пророка. Такі образи вже зустрічалися у попередніх віршах О. Пушкіна, зокрема у вірші "Наслідування Корану". Пророк посланий для того, щоб говорити істину людям. Але як? Щоб зрозуміти це, розглянемо образи вірша. Послідовно змінюючи поета, посланець неба "шестикрылый серафим" торкнувся очей поета, аби його зір був гострим, як "у непуганой орлицы". Він навчив поета слухати життя і чути в ньому все, що сповнює світ звуками життя. Але найбільш емоційно поет говорить про язик: И он к устам моим приник, И вырвал грешный мой язык, И празднословный и лукавый... Не має права поет говорити про дрібниці, не може брехати, лукавити, бо він - Пророк. І замість язика "жало мудрыя змеи в уста замершие мои вложил десницею кровавой". Змія - це символ мудрості, а, отже, таке перетворення мало навчити поета бути по-справжньому мудрим і виваженим у своїх словах, бо його слово важить багато. Не випадково останні слова - заклик: Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею моей, И, обходя моря и земли, Глаголом жги сердца людей. За часів О. Пушкіна ці слова набрали характеру громадської декларації і сягнули далеко за межі роздумів про призначення поета і поезії. Це була відповідь усім тим, хто, наляканий трагічними подіями, вагався щодо подальшого шляху. Цей вірш також знаменував і вибір самого поета. Таким чином, вірш "Пророк" - це серйозний етап у творчому пошуку Олександра Сергійовича Пушкіна і разом із тим важливе свідчення епохи, штрих історії громадської думки початку XІX століття.
