Мій Маяковський Маяковського часто за інерцією ототожнюють з Радянською владою, СРСР. Але, на мою думку, такий Маяковський - то вже людина, яка зазнала краху. Писати, коли тобі диктують, можна лише екзаменаційні роботи, але не творчі. І все ж Маяковський - один із найцікавіших поетів не тільки своєї епохи. Декларуючи відмову від культурної спадщини класиків, він добре знав класику й розумів її. Не випадково у його творах постійно зустрічаються загальнокультурні образи, літературні алюзії, що вказують саме на обізнаність зі світовою культурою. Я сошью себе черые штаны из бархата голоса моего. Желтую кофту из трех аршин заката. По Невскому мира, по лощеным полосам его, профланирую шагом Дон-Жуана и фата. ("Кофта фата") Образи віршів Маяковського завжди несподівані, оригінальні. Вони вражають емоційною влучністю, інколи зухвалістю і завжди гумором. Вошел к парикмахеру, сказал - спокойный: "Будьте добры, причешите мне уши". Гладкий парикмахер сразу стал хвойный. За зовнішнім викликом, епатажем завжди яскраве бажання порушити застійне болото буржуазної пихи, побудованої на чиїйсь праці, нервах, розумі. Тому так різко звучить "Нате!" Загострене почуття справедливості бажає досягнути гармонії, дістатися її самому й зробити світ гармонійним і справедливим. Але поет розуміє, що для цього потрібен переворот, вибух. Тому його поезія кличе на площі, на вулиці, аби всім разом дістатися нового світу, де не буде приниження й несправедливості, світу, що буде побудований за законами добра й любові. І хай він це робить часом як належить "грубому гунну", та так йому випало - співати не під ніжні звуки скрипки, але бити в барабани та литаври. А вы ноктюрн сыграть могли бы на флейте водосточных труб? - схвильовано питає він читача і не чекає на відповідь. Це і є відповідь тим, хто намагається міряти поезію Маяковського, порівнювати його з іншими поетами. Він просто особливий, ні на кого не схожий, але Поет.
