Мцирі - улюблений ідеал Лермонтова Коли я вперше прочитав цю поему, мене вразив вислів про полонену дитину. Адже полоненим може бути лише воїн! Так мені здавалося. З іншого боку я вже знав про вірність Лермонтова правді життя. Отже, така дитина була насправді. Згодом я дізнався, що був такий спосіб контролювати підкореного супротивника: беруть дитину у заручники, і якщо батько щось не те зробить, дитину стратять. Лермонтовський маленький герой, може, й знав, куди його везуть, та не хотів коритися. Він згодний був умерти, але не піти проти свого народу та рідних. Так, напівживий, він опинився у монастирі. Його оточували люди, які не зробили нічого поганого ані йому, ані його народу. А що в хлопчика не було волі, то її не було тут ні в кого. Маленький горець не мав монахів за ворогів. Він навіть став "таким, як вони" і погодився стати ченцем. Проте виявилося згодом, І що він просто чекав на слушний момент. Коли усе - будівля і люди - тремтіли під натиском грози, він утік. Та не спокою шукає молодий Мцирі! Він готовий, як брат, обійнятися з бурею, ловити руками блискавки, змагатися із хижаками за право йти своїм шляхом, навіть закохатися у невідому йому грузинку з кувшином джерельної води... Ось тепер, нарешті, він живе! Як воїн, як джигіт... Як людина! Та виявилося, що жити треба вчитися, а ніхто у монастирі цього не навчив. Самі не вміли, через що й опинилися у обителі. Мцирі не знав, як орієнтуватися в лісі. Він не знав, що людина, яка втратила орієнтацію, піде по колу і прийде туди, звідки вийшла. Знайомі дзвони, стіни й башти здалися йому вироком долі. Він не має волі, отже, не хоче й жити. Тільки тепер він дорікає ченцю, який колись врятував його від смерті, за цей його добрий вчинок. Що й казати, є що любити в цьому хлопці, відірваному від волі.
