Незвичайна і багата на пригоди біографія поета-романтика Дж. Байрона наклала відбиток на його творчість. Він належав до аристократичної, але збіднілої родини. У десятирічному віці після смерті діда Байрон успадкував титул лорда. Ще студентом Кембріджського університету почав писати вірші, та відомий став після опублікування поеми "Паломництво Чайльда-Гарольда". Байрон багато подорожував, цікавився історією, був учасником визвольного руху в Італії, долучився до лав грецьких повстанців. Поеми Байрона побудовані як лірична сповідь героя, який втілює риси непересічної особистості і є носієм вірувань та ідей своєї хворої доби. Ці поеми-сповіді є найвищим творчим досягненням англійського поета-романтика. Саме романтикою овіяний образ українського гетьмана Мазепи. Байрон, як свідчить поема "Мазепа", цікавився історією України і, на відміну від російських письменників, симпатизував Мазепі. Після поразки шведів під Полтавою король Карл XII зупинився перепочити в лісі. Він ліг під деревом, тамуючи біль від ран. До нього приєднався гетьман Мазепа, але король помітив, що перш ніж лягти відпочити, козацький гетьман: ...обійняв свого коня За шию, наче той рідня, І не зважаючи на втому, Підкинув листя вороному, Обер на спині вогкий" пил, Звільнив з оброті і вудил... Короля вразило таке трепетне ставлення до тварини, і він попросив гетьмана розповісти, за що той так шанує свого коня. Козацький гетьман відповів, що не добром поминає "ту школу, де навчивсь їзди". Це заінтригувало короля, і Мазепа задовольнив його цікавість розповіддю про службу пажем за юних літ при дворі короля Яна-Казиміра. Юний і вродливий Мазепа закохався у молоду дружину ясновельможного пана: Ми зустрічались в таїні. Той день у схованці мені, Коли темніла неба синь, Був нагородою терпінь. Коли старий граф спіймав коханців на гарячому, він вигадав для зухвалого пажа жорстоке покарання. Його привезли до графського замку, вивели на подвір'я дикого не об'їждженого коня, і міцно прив'язали мотузками до спини коня молодого Мазепу: Йому на спину завдали, Ріжучі в'яжучи вузли, Жахнули скакуна — і враз На волю випустили нас... Мазепа-паж услід почув дикий регіт, свист і сміх. Цього приниження він не зміг ні забути, ні пробачити своїм кривдникам. За кілька років Мазепа не залишив каменя на камені від осоружного графського палацу. Байрон — справжній майстер Сповіді. Розповідь Мазепи про свої поневіряння звучить цікаво й інтригуюче. її підсилюють художні засоби, яскраві епітети, метафори, порівняння. Прив'язаний до скакуна Мазепа мчав степами вдень і вночі. Рани під мотузками кровоточили, а будь-яка спроба послабити пута чи заговорити до коня ще більше лякали тварину. Нарешті кінь знесилився: У нестримному бігу, Замилений, свою снагу Він загубив. Пристав, ослаб — Його й дитина повела б... (Переклад О. Веретенченка) Загнаний кінь упав мертвий. Бідолашний вершник не міг вивільнитися з мотузок, "і вкупі вмираючий лежав на трупі!" Над ним кружляв ворон, готовий виклювати очі, Мазепу супроводжували марення. Він втратив свідомість. На щастя, приреченого на смерть вершника знайшли козаки і віднесли його до найближчого помешкання. Отака романтична сповідь Мазепи. Виявляється, Байрон добре знав деякі історичні події, пов'язані з Україною, цікаво змалював і українські степи, і козаків, і степових скакунів. Своєю романтичною розповіддю про міфічний епізод з юності Мазепи показав гарячу вдачу, мужність і нескореність героя поеми. Хіба що Байрон перебільшив, стверджуючи, що за мить з коханою жінкою Мазепа "...всю віддав би Україну". Як показало справжнє життя Мазепи, такого питання для гетьмана ніколи не існувало. А все-таки приємно прочитати про Україну в одному з творів письменника світового масштабу.
