...створення правил — це не є сама по собі мета поезії, інакше поет виродиться в схоласта, що вправляється в складати правил для неіс-нуючих або непотрібних речей і положень. В. Маяковський Їх було четверо, великих, хоробрих, що насмілилися залишити протоптані шляхи і піти поетичним бездоріжжям. Двоє визнаних і шанованих і двоє, що заперечуються або принаймні підлягають дискусії. Тредіаковський, Пушкін, Некрасов, Маяковський... Вони замінили прийоми і поетичний словник попередників більш демократичним, зрозумілим більшості читачів. "Высокопарныя славенщизиа ныне уху моему жестка кажется", — скаже Тредіаковський і замінить "вірші" поезією. Пушкін доведе двоскладові стопи до досконалості і буде обвинувачений у грубості поетичного словника. Некрасов відгранує трискладові стопи і введе в словник поезії незграбний селянський говір. Маяковський же відкриє нову систему віршування і дасть слово "вулиці без'язикій". Правда, вже в Пушкіна можна зустріти поетичні проби в цьому роді, і він передбачав, що з'явиться поет, який "зробить тонічний вірш народним". Різностопні вірші зустрічаємо ми в байках і у великого Грибоедова, вільно поводиться з римою Некрасов. Таким чином, у Володимира Володимировича були геніальні попередники. В основі вірша Маяковського — ритм події, що зображується. Я недаром вздрогнул. Не загробный вздор. В порт горящий, как расплавленное лето. Разворачивался и входил "Товарищ Теодор Нетте". Невже немає тут картини входу судна и порт: два грубих привітальних гудки, потім повільний поворот корпусу і після паузи здвоєний удар якоря об воду? Другим відкриттям Маяковського була пауза як ритмічна одиниця вірша. Навіть у Пушкіна "плазують вужі", тобто вставляється слово "уж", щоб одержати потрібну стопу, потрібну тривалість: "Читатель ждет уж рифмы "младость". Тепер стопи не те щоб скасовуються, а просто вже не панують у рядку. Не треба більше підраховувати порядок і кількість наголошених і ненаголошених складів. Важливий тільки підрахунок наголошених складів, навколо яких групуються ненаголошені. Те, що вражає звичайно читача — драбинка, — найменш важлива частина стилю Маяковського. У чернетках поет обходився без неї і без розділових знаків, але при друкуванні наполягав на "драбинці": він був переконаний, що розділових знаків мало для правильної передачі інтонації. Стихія Маяковського — це стихія усного мовлення. Не читати по складах, а слухати "агітатора, горлана-главаря" і разом з ним переживати поетичні осяяння або мучитися в пошуках потрібного слова, якого просто немає в мові і яке потрібно народити "в муках ночей... величием равное Богу". Усне мовлення привело і до "нової" рими, іменованої "бідною", або складеною, або асонансною, що просто живе в плині живого слова. В поцелуе рук ли, губ ли, в дрожи ль тела близких мне красный цвет моих республик тоже должен пламенеть, В раздетом бесстыдстве, в боящейся дрожи ли, но дай твоих губ неисцветную прелесть. Мы с сердцем ни разу до мая не дожили, а в прожитой жизни лишь сотый апрель есть. На місці умовних поетичних відчувань, що прийшли ще з манірного XVIII століття, Володимир Володимирович споруджує "громаду-любов і громаду-ненависть" — точно за прозрінням Некрасова: "То сердце не научится любить, которое устало ненавидеть".
