Масштаб особистості Володимира Маяковського був величезний. Його ліричний герой, що був другим "я" поета, мріяв про швидке прекрасне майбутнє, але ці мрії розбивалися об вульгарність побуту, і цей конфлікт був доведений до трагізму. Переживання ліричного героя Маяковського знаходили сильний емоційний відгук у читача. Цьому сприяли й експресивність поетичного слова поета, його експерименти у віршуванні. Значно перетворивши традиційну силабо-тонічну систему віршування, яка склалася ще в XVIII столітті, Маяковський створив новий вірш — тонічний. Це різко змінювало ритмічний малюнок вірша, кожне слово в ньому було чітко виділене. Графічно це виявилося в заміні "стовпчика" "драбинкою": Будто в гости к старой, старой бабушке Я вчера приехал в Киев. Новаторство в мові поезії Маяковського було різнобічним. Поет закликав до розширення поетичного словника. Мова класичної російської літератури багата, але, на думку Маяковського, не відбиває життя, яке змінилося, воно "вимагає слів швидких, ощадливих, уривчастих". Він сміливо вводить у свої вірші "мову вулиць", адже "про нове треба говорити й новими словами". Деякі неологізми Маяковського ввійшли в нашу мову, наприклад такі, як "прозаседавшиеся"; "мерех-люндия"; "планов громадье"; "серпастый, молоткастый" паспорт; "бронзы многопудье". Маяковський широко використовує прийом алітерації, тобто повторення букв або буквених сполучень: "Гриб. Грабь. Гроб. Груб"; "Пей. Пой!"; "колибри выбрил"; "уготовано логово"; "вопрос — прост". Ще один його улюблений прийом — побудова фрази, де є слова з різними наголосами: "полками по полкам книжным", "превращусь не в Голі: гою, так в толстого". За цим словесним жонглюванням, крім прекрасного знаний мови, стоїть колосальна робота. Своєрідні не тільки словотворчість і вибір засобів поезії Маяковського, але і її синтаксис. "Вірші, звернені до народу, повинні читатися вголос", — стверджував Маяковський. Багато творів поета побудовані на розмовних, приятельськи задушевних, мітингових інтонаціях. Тому в них часто зустрічаються вигуки, питання, звертання, наказові звороти, паузи ("Нате!"; "А вы... могли бы?"; "Послушайте!"; "Знаете что, скрипка? Давайте будем жить вместе! А?"). Новаторство Маяковського виявилося й у розмаїтості рим. Поряд із класичною римою (збіг закінчень) — "неплохой — чепухой"; "омывая — трамвая"; "учинил — чернил" і т.д. — він використовує риму "для слуху", а не "для очей". Причому часто римує тільки найважливіше слово. Приклади — у будь-якому творі: "вызмеив — при социализме"; "святцы — снятся"; "ваши — не страшен"; "греется — канареица" і т.д. Маяковський вважав працю поета такою ж потрібною суспільству, як праця столяра, рибалки або сталевара. Він зараховував себе до пролетарів духу. У його поетичних творах вибір слів і засобів мови, зміст твору, форма, у яку вкладаються думки і почуття, нерозривно пов'язані між собою. Він прагнув розмовляти мовою, доступною мільйонам людей, — і він цієї мети досяг. Його поезія дала всебічне уявлення про час, у якому він жив, і про нього самого. І тому Маяковський посів одне з чільних місць у російській поезії.
