"Співцем страждань народних" називали російського поета М. Некрасова його сучасники. На середину XIX сторіччя селянське питання особливо гостро постало в Росії. Доба кріпацтва добігала кінця. Однак селянську реформу, а з нею і відміну кріпосного права, Некрасов, як і його побратими революціонери-демократи, не вважав розв'язанням проблеми. Життя простих селян суттєво не поліпшилося. Тож поет продовжував писати про народні страждання і пробуджувати дух селян. Такими і стали його "Роздуми біля парадного під'їзду". Поезія була написана за три роки до селянської реформи. Сюжет поезії — не вигаданий. Цю строкату юрбу селян Некрасов побачив з вікна своєї квартири. Ця картина настільки вразила поета, що була втілена у такій ідейній художній поезії. Тут народна тема ніби "згущена". Це не просто безсловесна юрба під під'їздом губернатора, це наче "вся селянська країна зі своїми бідами постала тут". Але які красномовні сум і печаль на обличчях селян. Стільки покірності і приниження, що у поета це сумне видовище викликає бурю емоцій і почуттів протесту. Той груповий скульптурний портрет зворушує і читача. Мимоволі уявляєш собі, як бідно зодягнені люди тихо підійшли до парадного під'їзду, помолилися до церковних куполів і застигли, схиливши голови. Стільки крику душі у цій німій сцені! Юрба селян просить допустити до високого начальства, адже вони довго йшли під пекучим сонцем, щоб донести до вельможі свої біди. Однак швейцар зверхньо оглянув бідолашних селян і не встиг навіть доповісти, як почув з глибини під'їзду наказ гнати чолобитників негайно, бо губернатор цього не любить. І навіть після того, як селяни розв'язали свої торбини і хотіли задобрити грізного швейцара, той і слухати не захотів селян. І ті мовчки розвернулися і пішли геть, із сумом повторюючи: "Суди його Бог". Тема селянських страждань звичайно "згущена" Некрасовим. Адже, по-перше, до деяких вельмож і сьогодні важко потрапити на прийом, а по-друге, як свідчать історичні джерела, селяни інколи вигравали судові процеси, позиваючись на своїх поміщиків за жорстоке поводження з ними. Але поезія Некрасова тим і сильна, що показує конкретні випадки знущання над гідністю людей. Йому не лише боляче від німоти і покірності юрби, ця картина викликає гнів поета. Він докоряє за бездіяльність і закликає народ пробудитися, встати з колін. Некрасов запитує селян, чи будуть вони і далі стогнати під гнітом своїх гнобителів чи прокинуться від тривалого сну. Досить і того, що стогін в Росії піснею зветься. У цій поезії чітко простежується позиція Некрасова-поета, Некрасова-громадянина.
