ТЮТЧЕВ ФЕДІР ВАНОВИЧ (1803 - 1873) Російський поет, політик, дипломат. Творчість Тютчева відносять до пізніх романтиків, його називають "поетом думки", "поетом-філософом". Поет заглиблюється у філософічне, космічне осмислення життя, він намагається знайти зразок гармонійності і відкриває його в самій природі. Природа в його віршах одухотворена, він бачить в "ясності осінніх вечорів" урочисту "красу і безгоміння" ("Осінній вечір"), він стверджує, що по-справжньому людина може розкритися тільки на самоті, у єднанні з природою: "Мовчи і крийся, і таї // Думки і почуття свої..." ("Мовчання"). Тютчев не подає готових висновків - його своєрідність у тому, що він будить живу думку, запрошує через тонке відчуття звуку, тону увійти до вічності Всесвіту. Одним з найпрекрасніших циклів поета є "Денисьєвський цикл", де відтворена історія трагічного кохання до Олени Денисьєвої. Вірші "Весь день вона лежала в забутті...", "О, не тривож мене...", "Не говори мені..." є яскравими зразками любовної лірики. Протягом двадцяти років Тютчев живе у Мюнхені, але тема батьківщини, Росії завжди звучить у його віршах. Людина і природа в поезії Федора Тютчева Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов'язані свої згадки. Я не знаю людини, якій не була б знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих ранках: Зима недаром злится, Прошла ее пора - Весна в окно стучится И гонит со двора. А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки: О, как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей! І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності. Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У порівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою "злак земной": Смотри, как на речном просторе, По склону вновь оживших вод, Во всеобъемлющее море За льдиной льдина вслед плывет. Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан: Как океан объемлет шар земной, Земная жизнь кругом объята снами; Настанет ночь - и звучными волнами Стихия бьёт о берег свой. То глас её: он нудит нас, он просит... Уж в пристани волшебный ожил челн; Прилив растёт и быстро нас уносит В неизмеримость темных волн. Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець - природи і людини. Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час - до життєвих сил природи за вікном оселі. Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи. Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб'єктивного враження, як справляє на поета світ: Есть в осени первоначальной Короткая, но дивная пора Весь день стоит как бы хрустальный, И лучезарны вечера... Прихід песни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки. Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу. Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою: Певучесть есть в морских волнах, Гармония в стихийных спорах, И стройный мусикийский шорох Струится в зыбких камышах. Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, і власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.
