Людина і природа в Кримських сонетах Адама Міцкевича
Людина і природа в "Кримських сонетах" Адама Міцкевича Потрапивши на чужу землю, спостерігаючи багатства чужої йому природи, Адам Міцкевич зумів зберегти в уяві красу рідної землі, яка підсвідомо проявляється у сутності єства ліричного героя його "Кримських сонетів": Я так напружив слух, що вчув би в цій землі І голос із Литви ("Акерманські степи"). "Кримські сонети" - особливі твори за своїм звучанням і глибиною думки, за мелодійністю і тематичною розмаїтістю. Вони уособлюють внутрішній порив автора до рідної землі, від якої він був силоміць відірваний царською охороною: О мисле! Спогадів є гідра мовчазна, Що спить на дні твоїм під зливами-дощами, А в супокійну мить рве серце пазурами ("На верховині Тарханкут"). Сонет про яструба - це твір, який відображає почуття автора під час перебування у ворожому гурті. Поет порівнює себе з підбитим птахом, наче зливається з яструбом, відчуває страшну загрозу від перебування у чужому середовищі. Становище яструба - це становище висланого з рідної землі Міцкевича: Нещасний яструб! Бурі його збили З небес, в чужі закинувши краї; Він мокрі пера розгорнув свої, На щогли сівши, зморений, безсилий ("Яструб"). Мені здається, що сонет "Руїни замка в Балаклаві" перегукується з твором Лесі Українки "Царі". Певно, в душі кожного поета є нотка єдності з народом і відповідальність за його долю. Яскраво і образно розповідає поет про красу кримської ночі. Читаючи ці рядки, проймаєшся єдністю людини і природи, вловлюєш навіть її звуки і запахи. Проте Міцкевич невіддільний від своєї рідної землі. І тому чари Криму меркнуть, коли автор згадує свою батьківщину: Далекої Литви природа непочата - Грузька драговина, незаймані ліси... Мені любіший тут шум сосон, дзвін коси, Ніж солов'ї Байдар, салгірських лук дівчата ("Мандрівник")
