Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов'язані свої згадки. Але я не знаю людини, якій була б не знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих святах: Зима недаром злится, Прошла ее пора — Весна в окно стучится И гонит со двора... А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки: О, как убийственно мы любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей! І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант направлений на оспівування високої краси і духовності. Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. Порівняно з вічним оновленням природи людина являє собою «злак земной»: Смотри, как на речном просторе, По склону вновь оживших вод, Во всеобъемлющее море За льдиной льдина вслед плывет. Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і всеоб'ємлючий океан: Как океан объемлет шар земной, Земная жизнь кругом объята снами; Настанет ночь — и звучными волнами Стихия бьет о берег свой. То глас ее: он нудит нас и просит... Уж в пристани волшебный ожил челн; Прилив растет и быстро нас уносит В неизмеримость темных волн. У своїх рядках автор неначе досліджує людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець — природи і людини. Хочеться проникнути у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця, і, в той же час, до життєєвих сил природи за вікном оселі. Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини явищами природи у поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте саме він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи. Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне Поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб'єктивного враження, яке справляє на поета світ: Есть в осени первоначальной Короткая, но дивная пора — Весь день стоит как бы хрустальный, И лучезарны вечера... Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки. Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу. Федір Іванович Тютчев ніколи навмисне не вдавався до звукової сторони вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою. Певучесть есть в морских волнах, Гармония в стихийных спорах, И стройный мусикийский шорох Струится в зыбких камышах. Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природніх явищ, але і власне єство людини, і власні відчуття. Але є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність барв і звуків у відображенні певного явища. Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.
