Предчувствую тебя... О. Блок Олександр Блок — великий поет російської літератури. Після Блока було багато тих, чиї поезії відобразили велич і трагізм XX століття (достатньо згадати імена Ахматової, Пастернака, Мандельштама, Цвєтаєвої). Але велич поета визначається тією міццю, тією силою поетичного голосу, з якою йому від Бога дано говорити про все: про світові трагедії, красу природи, кохання, смерть. Недарма Ахматова в одній із поезій назвала Блока "трагічним тенором епохи". В оперній традиції партія тенора — як правило любовна партія. Усі "закохані" Блока здаються нам прекрасними. У цьому — велика пушкінська традиція захоплення величчю, ніжністю і привабливістю Жінки. Любовна лірика Блока пов'язана для нас, передусім, з образом Прекрасної Дами, який нагадує нам далекі часи лицарства. Прекрасна Дама у Блока — це не тільки втілення ідеалу "вічної жіночості", це надія на порятунок душі, на здобуття гармонії: Предчувствую Тебя. Года проходят мимо. Все в облике одном предчувствую Тебя. Весь горизонт в огне — и ясен нестерпимо, И молча жду, — тоскуя и любя. "Предчувствую Тебя..." Книга "Стихи о Прекрасной Даме" відобразила напружений момент душевних мук поета, юнацьку закоханість в Л. Д. Менделєєву, якій назавжди судилося залишитися радістю і мукою його існування. Тому крізь символізм у деяких поезіях проступає образ живої, сильної і веселої дівчини: Мы встречались с тобой на закате, Ты веслом рассекала залив. Я любил твое белое платье, Утонченность мечты разлюбив. "Мы встречались с тобой на закате..." У поезіях про Прекрасну Даму Блок зберіг ритуальну урочистість богослужіння, але релігійність виявилася витісненою романтикою естетичного схиляння перед Красою: Убегаю в прошедшие миги, Закрываю от страха глаза, На листах холодеющей книги — Золотая девичья коса. Вірш "Незнайомка", що став своєрідним маніфестом поезії початку XX століття, весь побудований на контрастах. Нудьга, пил, втомлене тління розгулу занурюють нас у тяжку атмосферу лихоліття, що навалилася на Росію після кривавих подій 1908 року. Розчарований поет шукає забуття у вині. Але раптово, як вісниця іншого світу, незалежно від навколишнього життя, виникає Краса: И страстной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль И вижу берег очарованный И очарованную даль. Зачарований берег, шовки, від яких віє давніми повір'ями, несумісними і не пов'язаними із сонними лакеями і п'яницями із кролячими очима. Краса незаплямованою проходить крізь марево непристойності і залишається для поета привабливою і щасливою зіркою. 1914 року на спектаклі петербурзького Театру Музичної драми Блок вперше побачив Л. А. Андрєєву-Дельмас у ролі Кармен. Цій жінці судилося стати героїнею одного з найпрекрасніших в російській любовній ліриці циклів. Захоплення Блока співучим вихором Кармен — це захоплення життям, в усій його красі і люті. Адже Кармен — вільна, пристрасна, яскрава, як сама природа. Вдале поєднання актриси з роллю подарувало їй безсмертя у поезіях Блока: Ты — как отзвук забытого гимна В моей черной и дикой судьбе. О, Кармен, мне печально и дивно, Что приснился мне сон о тебе. "Ты — как отзвук забытого гимна..." Із циклом "Кармен" пов'язана поема "Солов'їний сад". Це поема про відхід від реального світу, про заглиблення в любов, у райський сад. До жінки своєї мрії ліричний герой Блока тікає, покинувши роботу, друзів, весь світ за міцною кам'яною огорожею. Але шум моря, шум світу все одно проступає крізь спів солов'їв, крізь любов: Но, вперясь во мглу сиротливо, Надышаться блаженством спеша, Отдаленного шума прилива Уж не может не слышать душа. Як би не мстила дійсність за відхід від неї, місце людини — там, у світі, серед людей. Тільки для себе, тільки в любові не може бути щастя. Любов — лише одна із складових життя. Так і любовна лірика Блока — одна із граней поетичного світу, в якому читач знаходить співзвуччя своєму життю, своїм пристрастям, знаходить відповіді на свої питання.
