Я — поет. Цим і цікавий. В. Маяковський. «Я сам» Маяковський вражає. Маяковський відштовхує. Маяковський приваблює. Маяковський — лірик. Маяковський — нахаба. І це ще не все. Багато чого можна сказати про поета Володимира Маяковського. Але навіщо? Він сам про себе все сказав у статті «Про різних Маяковських»: «Я — нахаба... Я — цинік... Я — рекламіст... Так от, панове, ...сподіваюсь, після такого зізнання у вас відпала потреба доводити, що я зовсім непривабливий». Справді, у цій статті Маяковський у свої двадцять два роки дав таку відсіч усім, хто хотів його знеславити, розкритикувати, що потреба така просто відпадає. Ніхто б не посмів сказати вголос, що він «мікрокефал із низьким і вузьким лобом, який блідо прикрашає пара невиразних вилинялих очей». Може, говорили про нього й не таке, але між собою, на кухні, у коридорах редакцій тощо. А Маяковський виніс усе на загальне прочитання. Гірше сказати не можна. Поет ніби заявляє: все, що можна було сказати поганого, вже сказано. Можна поставити крапку, а тепер «прочитайте абсолютно незнайомого Маяковського». І ось відгук Максима Горького: «Я читав його книгу віршів. Якийсь вірш мене зупинив. ВІН НАПИСАНИЙ СПРАВЖНІМИ СЛОВАМИ». Мені здається, що ця особливість Маяковського — писати справжніми словами — була однією з причин його популярності та непопулярності. Пояснюю свою думку. Популярності — тому що написано простими, зрозумілими словами, так говорять зазвичай люди між собою на вулиці; і для молоді, яка тоді жила революцією, бажанням стерти старий світ і побудувати новий, поет Маяковський став рупором свого часу. «Я вмить закреслив карту буднів, хлюпнувши фарбами зі склянок», — пише поет. І це приваблює молодь, яка хоче закреслити старе життя й починати щось нове. А непопулярним Маяковський міг бути тому, що перевертав усі правила поезії догори ногами. Адже поезія — це високе мистецтво. Ніжне, прекрасне, чарівливе — це асоціюється з поезією. І раптом — грубощі: «Ось ви, мужчина, У вас в вусах капуста...» А ще й справді нахабний поет: осмілюється бути «на ти» із Пушкіним, Наполеоном, із Сонцем, із Богом. Це вже занадто. Манія величі! Але з іншого боку: якби не було таких, як Маяковський, про кого б ми зараз говорили? Якби усі були однакові, вони б нам не запам'яталися. От, наприклад, Маяковський говорить про вірші свої і Блока: «У мене з десяти віршів — п'ять хороших, три середніх і два поганих. У Блока з десяти віршів — вісім поганих і два гарних, але таких гарних мені, напевне, не написати». Багато хто не міг зрозуміти такого зухвальства, і мало хто дочитувався до суті: насправді поет Блока ставить вище себе! Маяковський не повторює когось. Він намагається бути оригінальним, яскравим, самобутнім. Він не просто крикун. Це — талант. Трудар. Він називає себе фабрикою. Поет навіть норму установив для себе: якщо робітник працює на заводі вісім годин на день, то і його норма має бути хоча б вісім рядків на день. Це крім того, що Маяковський працює у «Вікнах РОСТа», у газеті, їздить з виступами в різні міста... Молодому, неспокійному, йому хочеться бути причетним до всього — до історії, до життя країни. Він не просто описує події, які вирують навколо нього і в ньому, він живе цим життям і переживає його кожною клітиною свого тіла: «Я сьогодні буду гра- ти на флейті, На власному хребті». Так, Маяковський фантазер, від нього можна чекати заяв — ляпасів (наприклад, скинути Пушкіна і Достоєвського з Корабля Сучасності), ексцентричних вчинків (підвісити рояль під стелю), незвичайних можливостей (відрубати хвости у комет, висмикнути собі живі нерви, пити чай з хмариною, говорити зі скрипкою), але його фантазії — це метафора, це вибух емоцій. Без такої яскравості не можна показати напружені відчуття. Поет був різним. І він відчував свою «різність» і «нетакість» (дозвольте і мені вигадати нове слово!) Як можна не помітити його болю у вірші «Дешевий розпродаж» або «Як я перетворився на собаку»? Він не може знайти серед людей розуміння, не може дочекатися простого людського слова — навіть за корону не купиш, не випросиш його у людей. Для мене поет Маяковський цікавий тим, що був сміливий. Жбурляв в обличчя сучасності свою сміливу думку, хотів швидше змінити життя Землі на краще. Я теж цього хочу! І всі цього хочуть! Але поет не просто хотів, він показував, що треба щось робити. І я абсолютно погоджуюся зі словами Л. Кассіля: «Такі люди не відходять у минуле. Вони ведуть у майбутнє». Маяковський — поет, який зумів ноктюрн зіграти «на флейті заржавілих ринв»!
