Ї в безсмертя: письменники Їрозстрiляного вiдро дження Ї. ЇРозстрiляне вiдродження Ї Ї це лiтературно-мистецьке поколiння 20-х - початку 30-х рр., яке дало високохудожнi твори у галузi лiтератури живопису, музики, театру i яке було знищене бiльшовицьким тоталiтариз мом. Украïнська творча iнтелiгенцiя 20-х рр. вперше за останнi 300 рокiв зробила героïчну спробу пiдвестися з колiн, випростатися i гiдно явити пе ред свiтом свою культуру. Роздратована стiйкiстю опору, Москва пустила в хiд найганебнiшi засоби. ЇНам треба украïнську iнтелiгенцiю поставити на колiна, це наше завдання i ми його виконаємо: кого не поставимо Ї пере стрiляємо Ї, Ї так сформулював завдання комунiстичноï партiï один iз ïï вiрних членiв. Результати вiдомi Ї з 259 украïн-ських письменникiв, якi дру кувалися у 1930 р., пiсля 1938р. друкувалися тiльки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменникiв). За приблизними пiдрахунками Юрiя Лаврiненка, одного з небагатьох дiячiв украïнського вiдродження, якому вдалося виïхати на Захiд (йому належить термiн Їрозстрiляне вiдродження Ї), у 30-х рр. було винищено 80% творчоï iнтелiгенцiï. Лiтература Їрозстрiляного вiдродження Ї позначена надзвичайним багатома-нiттям стилiв i жанрiв. З великою енергiєю у лiтературi тодi працю вали С. Єфремов, М. Зеров, М. Хвильовий, М. Кулiш, Г. Косинка, М. Драй-Хмара, П. Филипо-вич, Д. Фалькiвський, М. Семенко, В. Свiдзинський та iн. В iсторiï украïнськоï лiтератури важко переоцiнити значення творчос тi Миколи Зерова, який очолював гурт неокласикiв. Головне, що об'єднувало неокласикiв (до них належали, крiм М. Зерова, М. Рильський, М. Драй-Хмара, П. Филипович, О. Бургардт), Ї це глибока повага до мис тецьких традицiй, розумiння краси як гармонiï рацiонального й чуттєвого. За життя М. Зерова вийшла одна збiрка його вiршiв Ї ЇКамена Ї (Камена у давньоримськiй мiфологiï Ї богиня, покровителька наук, мистецтва). Не повторнiсть i принаднiсть творiв Зерова в тому, що вони єднають сучаснiсть поета з античнiстю, середньовiччям. Лiричний герой його поезiй вiдчуває дихання всiх епох людськоï цивiлiзацiï, i сам належить усiм ïм, беручи з ко жноï епохи все найкраще. Творив М.Зеров у традицiйних свiтових формах: сонетi, олександрiйському вiршi, елегiйних дистихах. У сонетi ЇОбри Ї не мов воскрешаються часи VI столiття, коли овари (обри) силою i жорстокiс тю збирали величезну данину з слов'янських поселень. М. Зеров переосми слює часи воєнного комунiзму, коли з селянських комор вимiталось геть усе, що в них було. На початку сонета Ї картина веселоï украïнськоï весни, ïй протиставлена, Їнемов казковий змiй Ї, безкiнечна ватага сiльських возiв, що суне шляхом. Це вивозять з села хлiб новочаснi обри. До кожного твору Зерова можна скласти науковий коментар, що в кiлька разiв перебiльшить сам твiр. Свiт i образи, якi творить поет, гармо нiйнi, вивершенi, елегантнi. М. Зеров творить особливу поезiю Ї iнтелектуальну, елiтарну, яка Їнiби конденсує iсторичний досвiд культури Ї (С. Бiлокiнь), Перекладацька дiяльнiсть М. Зерова продовжувалась буквально до остаïшiх днiв його життя. На Соловках в жорстоких умовах концтабору, праця над перекладом ЇЕнеïди Ї Вергiлiя стала опертям для його духу. Твори Байрона, Петрарки, Ронсара, Беранже, Боллера зазвучали по-украïнськи завдяки його невсипу щiй працi. Найвидатнiшим новелiстом 20-х рр. став Григорiй Косинка. У його творчiй спадщинi спостерiгаємо особливо виразне вiдтворення iмпресiонiс тичного стилю (iмпресiонiстична манера лiтературного письма Ї це витон чене вiдтворення суб'єктивних, тобто особистих вражень та спостережень, мiнливих почуттiв i переживань, коли образ складається наче з окремих мо-заïстичпих частинок). М. Рильський писав: ЇКосинчинi оповiдання… гарячi й трепетнi, як те життя, по свiжих слiдах якого вони писалися Ї. Тематично творчiсть Косинки тiсно пов'язана з проблемами пореволюцiйного села. В. Стефаник називав письменника Їсвоïм сином Ї. Уже перша збiрка новел письменника ЇНа золотих богiв Ї (1922 р.) засвiдчувала, що вiн не збирався бути речником якоïсь однiєï полiтичноï тенденцiï. Як художник Ївiд Бога Ї, Косинка виступає водночас i Їза всiх Ї, i Їпроти всiх Ї. Найпослiдовнiшим вiн виявився в утвердженнi думки, що революцiйний переворот i доба пiсля нього Ї це велика драма народу, як, наприклад, у новелi ЇНа золотих бо гiв Ї. Композицiйне новела складається з двох частин. У першiй змальовано жорстокий бiй украïнських селян з вiйськом Їзолотих богiв Ї Ї бiлогвар дiйцями, який триває вже третiй день. Вiдчайдушне б'ється якась Їневiдома сила Ї, що вивiльнилась Їз грудей селянських Ї. У другiй частинi бачимо руïну, котра залишилась замiсть квiтучого села, спаленого бiлогвардiйцями Ї Їцiлi вулицi викошено вогнем-косою Ї. Помутився розум у матерi Сеньки-кулеметника. Хата згорiла. Троє дiтей загинуло у полум'ï, а старшого вбито. Подiï у новелi зображуються у чорнiй i червонiй тональностi. Карти на бою послiдовно витримана в колоритi кровi. У другiй частинi чорна бар ва посилюється, поглинаючи навiть червону: на мiсцi бою Їлишилась чорна руïна Ї. Насичена звукова панорама битви у другiй частинi змiнюється зло вiсною тишею, в якiй звучить моторошний спiв Сеньчиноï матерi. Пiсня Їстеряноï Ї жiнки на чорнiй руïнi, на догоряючому попелищi передає пiк на родноï трагедiï. Тема землi Ї наскрiзна у новелах Г. Косинки ЇЗа земельку Ї, ЇПост рiл Ї, ЇПолiтика Ї, ЇЗмовини Ї та iн. Своєрiдне ядро Їрозстрiляного вiдродження Ї, лiдером якого був М. Хвильо-вий, становили поет П. Тичина, драматург М. Кулiш, режисер Лесь Курбас, кiномитець О. Довженко, художник Ю. Нарбут, композитор М. Леонтович та iн.
