Павло Тичина, на мою думку, поет генiальний i водночас суперечливий. Поет, якого називали справжнiм генiєм i втраченим генiєм. Поет, про якого О. Гончар писав: "Тичина Ї це музика й барви, це чистота душi", а Є. Маланюк назвав "поетом однiєï книжки". Поет, про якого доводилося чути: "А Тичина пише вiршi, та все довшi, та все гiршi". То який же вiн, справжнiй Тичина? Вважаю, що однiєю з вершин украïнськоï поезiï XX столiття можна вважати мистецьку спадщину Павла Григоровича, що створена в перiод з 1914 по 1924 рiк. Саме в цей час, коли, на перший погляд, тiльки формувався свiтогляд, поетичний стиль новаторськоï лiрики, були створенi, без перебiльшення, шедеври. Передусiм це поезiï iз збiрки "Сонячнi кларнети". Образ "Сонячних кларнетiв" Ї це i символ вiчно юноï краси, сповненоï барв i музики природи, в прагнення до всього свiтлого, радiсного, життєдайного. Лiричний герой збiрки Ї юнак, багатий i щедрий душею, романтик, закоханий у красу свiту, в природу, в життя. Вiн захоплений красою рiдноï землi, приходом весни, "запашноï, квiтами Ї перлами закосиченоï". У шумi гаïв йому вчуваються звуки арф, тому i назва поезiï Ї "Арфами, арфами". Але у чистому повiтрi Ї передгрозове напруження: "Буде бiй вогневий". Серце героя охоплене водночас почуттям щастя й передчуття чогось невiдомого. Провiдним образом багатьох поезiй П. Тичини є кохання. Це величне й священне почуття, яке вiн прославляє у творах "Ви знаєте, як липа шелестить..,", "О панно Iнно", "Цвiт в моєму серцi", "Подивилась ясно". Усi вони вiдзначаються красою, нiжнiстю, чистотою. Цьому сприяють й художнi засоби, поєднання зоровоï образностi з музичнiстю: О люба Iнно, нiжна Iнно! Я Ї сам. Вiкно. Снiги… Сестру я Вашу так любив Ї Дитинно, злотоцiнно. Любив? Ї Давно. Цвiли луги….. Самотнiсть героя, що страждає вiд кохання, пiдкреслено бiлим кольором зими Ї "снiги". В уявi лiричного героя образи Iнни i ïï сестри злилися в один. I спогад про нещасливу любов вирiшується драматично: Сестра чи Ви? Любив… I знову зоровi враження переходять у музичнi: "Я вашi очi пам'ятаю, як музику, як спiв", а слуховi переходять в зоровi: "I раптом небо… шепiт гаю… О, нi, то очi Вашi". Свiтла гармонiя барв i звукiв, настрiй бентежного очiкування нового, невiдомого характеризують i поезiю "Ви знаєте, як липа шелестить…": Ви знаєте, як липа шелестить У мiсячнi веснянi ночi? Кохана спить, кохана спить, Пiди збуди, цiлуй ïй очi. Кохана спить… Ви чули ж бо: так липа шелестить. Подiï 1917 року не могли не позначитися на творчостi митця. Бiль i тривога за долю рiдноï землi постають в образi революцiï-нареченоï. Одчиняйте дверi Ї Наречена йде!.. Одчинились дверi Ї Горобина нiч! Одчинились дверi Ї Всi шляхи в кровi! Незриданними сльозами, Тьмами. Дощ… Революцiя виявилася страшною. Кращi представники нацiï проливали кров за незалежнiсть рiдноï землi. Загинуло багато молодi. Поезiя "Пам'ятi тридцяти" присвячена киïвським гiмназистам i студентам, ще поклали голови пiд Кругами, захищаючи рiдну землю вiд навали чужинцiв. ïх було переховано в Києвi на Аскольдовiй могилi. На Аскольдовiй могилi Украïнський цвiт! Ї По кривавiй по дорозi Нам iти у свiт. "Провиною" цих юнакiв було тiльки те, що "понад все вони любили свiй коханий край". Тому для поета вони Ї мученики, святi, ïх убивця Ї Каïн, братовбивця (йдеться про "допомогу" украïнському народовi з боку росiйськоï армiï). Гасла партiï, за якою пiшли люди, виявилися цинiчно брехливими. У 30-тi роки XX столiття почався терор. Поет, намагаючись зберегти життя, мусив iти на компромiс iз владою. Чи маємо право осуджувати його за це? Мабуть, нi. З'являються твори на зразок "Партiя веде", "Комунiзму далi виднi". С. Тельнюк писав; "З пораненою, з винуватою совiстю можна писати прозу, критику, драматургiю Ї тiльки поезiï писати не можна". Поета не стало, залишився просто Павло Тичина Ї лауреат, мiнiстр i навiть… Голова Верховноï Ради УРСР. Але не поспiшайте з критикою, вiдкрийте "Сонячнi кларнети", "Замiсть сонетiв i октав", "Плуг" Ї поезiï iз цих збiрок не можуть не захоплювати, роблять вас бiльш духовними, облагороджують.
