Гомер - великий давньогрецький поет Всесвітньовідомі поеми "Іліада" та "Одіссея" базувалися на героїчних піснях, що виконувалися аедами - мандрівними співаками. Створення цих поем самі древні греки приписували сліпому аеду Гомеру, який за легендою народився на острові Хіос. Ще у давні часи за честь називатися батьківщиною великого поета сперечалися сім міст. Реалізм та наочність гомерівських поем змушують читача відчути себе героєм творів. Давньоеллінський світогляд, відображений в епічних поемах Гомера, переносить читача до богів на Олімп. Мова гомерівської спадщини невимовно образна та яскрава. Поет знаходився у безпосередньому контакті з природою, тому і мислив переважно образами. Бурю для нього уособлює "блакитнокучерявий" Посейдон, який мчиться безкрайніми просторами морськими. Світанок виступає в образі юної богині Еос з "пурпуровими перстами", яка однаково сяє на небі для безсмертних богів та смертних людей. Такі ж яскраві епітети знаходить поет для своїх героїв. Одіссея автор називає "хитромудрим", "багатостраждальним", "постійним у бідах", "богорівним". Сина Одіссея - юного Телемаха поет усюди називає "розсудливим". Цариця Пенелопа - "багаторозумна", а царівна феакійців Навсікая - "чарівнокудрява" та "чарівноквітуча". Гомер, не шкодуючи яскравих барв, змальовує красу та силу своїх героїв. Так само наочно зображує Гомер і речі, шо були виготовлені божественними або людськими руками. Поет невтомно вихваляє тих, хто створив ці чудові речі. Він розповідає про давно минулі часи, коли герої, вожді, царі вміли робити багато корисних та чудових речей. Навіть статуї, корзини, ванни, чаші та глечики, що знаходяться у власності царя Алкіноя або Менелая, вироблені зі срібла чи золота. Чарівна цариця Олена, тримаючи у руках золоте веретено, пряде пурпурну вовну, що лежить у срібній скриньці. А німфа Каліпсо для створення матерії користується золотим човником. Море для давніх греків було шляхом у світ. Воно у всьому багатстві барв висвітлено у поетичних епітетах Гомера. Велике мистецтво поета дозволило йому зобразити на папері усю палітру барв. Свіжість морського бризу, білизна вітрила, рожевість зорі - усе це пронизує радість буття. Це сама юність людства у сяйві поезії, яку відтворив перед читачем Гомер у своїх безсмертних поемах.
