Душа ятриться з непокою І водограй рида зі мною. Г. Аполлінер «Перш ніж відчути естетичне задоволення від поезії В. Свідзинського, Б. Пастернака, Б. І. Антонича, треба спочатку хоч щось зрозуміти. Зробити зусилля і хоч навшпиньках дотягнутися до їхніх висот, духовних, інтелектуальних, і мистецьких» — цією цитатою А. Моклиці мені захотілося розпочати свій твір. Тут не йдеться про Аполлінера, але між рядками можна прочитати і його ім'я. Вільгельм-Альберт-Влодимеж-Александр-Аполлінарій Костровицький (Гійом Аполлінер) — поет, до якого й справді треба «навшпиньках дотягнутися». Поет звертає на себе увагу одразу, як тільки в бібліотеці отримуєш підручник із зарубіжної літератури. За звичкою перегортаю сторінки новеньких книг і раптом погляд натикається на щось незвичне. Що це було? Малюнок? Вірш? Швиденько гортаю ще раз, знаходжу сторінку. І дивуюся. Виявляється, це вірш у вигляді малюнка! Цікава ідея! Намальоване жіноче обличчя в капелюшку, але обриси зроблені на основі літер. Ще тоді — у бібліотеці — з'явилося перше бажання познайомитися ближче з творчістю Гійома Аполлінера, французького поета. Мушу сказати, що поет мене не розчарував. Якби він жив у нашому столітті, то точно приєднався б до нашого молодіжного руху: думаю, що він читав би реп зі сцени, а пізньої ночі ганяв би на мотоциклах разом із сміливими рокерами, а ще разом із Пабло Пікассо досхочу б розмальовував залізобетонні сірі плити, перетворюючи їх у витвори кубічного мистецтва. Зранку городяни дивувалися б: що за дивні голуби з'явилися перед їхніми вікнами? А це «Голубка миру» Пікассо і «Зарізана голубка й водограй» Аполлінера. Далі — напис через усю стіну — «Смерть гарному смакові!» Ось такі це були незвичайні митці. їхня поведінка і творчість не тільки сто років тому викликали подив, але й тепер є не для всіх зрозумілими. А для мене все, що творив Аполлінер, є близьким. Адже ми — молоді, ми хочемо жити цікаво, бурхливо. У школі та вдома нам розповідають про правила поведінки. Але якщо ми усі будемо такі правильні, такі однакові — невже це буде цікаво? Тим і притягує мене творчість Аполлінера, що він не боявся сказати своє власне слово у мистецтві та в житті. Наприклад, поет відправляє у редакцію для друку свої вірші, а редактор не хоче їх приймати, бо вірші написані безграмотно — автор навіть не поставив розділових знаків. Але Аполлінер зумів відстояти свою позицію, він запевнив редактора, що знаки спеціально «усунуті», бо вони у віршах є зайвими. Нехай читачі стануть співавторами поетичного слова та внесуть свою інтонацію, свій настрій у вірш, нехай прочитають його так, як хочеться прочитати їм саме сьогодні. Наприклад, у «Мості Мірабо». Якщо ви самотні, до вас не приходить кохання, немає настрою, тоді ви читаєте так: «Під мостом Мірабо струмує Сена. Так і любов Біжить у тебе; в мене Журба; і втіха — крутнява шалена». Тобто, кожен сам по собі, один кохає, інший тільки страждає, а втіха — невідома річ — чи буде вона в житті, бо все навколо нас «крутнява шалена». А якщо ж почуття взаємні, ви щасливі — тоді виникають інші настрої, а значить, інші знаки: «Під мостом Мірабо струмує Сена. Так і любов Біжить у тебе, в мене. Журба і втіха — крутнява шалена». Хіба не цікаво? Здається, він справжній геній — цей Аполлінер. Як кажуть, усе геніальне просте. Так от — будь ласка! Ніяких тобі вигадок, а всього - навсього прибираєте пунктуаційні знаки — і такий широкий простір для фантазії відкривається! (А якби так диктанти писати?!) Творчість Аполлінера — це суцільний експеримент. Ще в школі він випускав газету, де всіх дивував несподіваними замітками. З дев'ятнадцяти років Гійом приїздить до Парижа і тут разом з молодими митцями — художниками, поетами — намагається творити нове мистецтво. Експеримент, пошук, новизна — ось що приваблює молодого поета. Він пише римовані й неримовані вірші, створює поезії з відголосками народних пісень (зокрема звучать рейнські мотиви); цікавиться навіть українською історією і створює вірш «Запорожці пишуть листа турецькому султанові». Мені здається, мало хто осмілився б назвати збірку віршів ось так — «Алкоголі». Що можна почути у свою адресу, крім сміху й образ? Але поет сміливо кидає виклик публіці — він має на увазі, що життя має бути таким самим п'янким, таким самим палючим, як спирт. Нудне, спокійне, вивірене з розкладом проживання на землі нікого не цікавить. Потрібно жити на повну силу, хотіти від життя усього — і тепер, і зараз, і негайно! Аполлінер прагне потрапити на війну (у цей час іде Перша світова війна), і хоч спочатку його туди не пускали, бо не мав французького громадянства, він усе ж таки свого домігся. Але війна виявилася не такою вже й романтичною річчю — смерть, кров, страждання. Війна — це жах, а не тільки героїзм і тим більше не романтика. Як передати своє відчуття тільки в слові, чи кожен прочитає його? А от створити образ, малюнок, щоб зразу стала зрозумілою основна думка... І поет працює над віршами — малюнками, створює збірку «Каліграми». Найкращим твором у збірці вважається «Зарізана голубка й водограй», де поет створив образ голубки над струменями фонтану. Це ніби вічний плач над душами тих, хто загинув на війні. У своїй творчості Аполлінер поєднав слово та предмет. Разом із Пікассо поет відстоює право мистецтва на новизну, експеримент. Так разом вони утверджували кубізм. У цьому мистецтві важливим є розкладання предметів та форм на якісь геометричні фігури, на їх комбінування. Творчість Аполлінера показує, що мистецтво ніколи не повинно стояти на місці. Чим більше експериментів, досліджень, пошуків, тим яскравіші витвори культури. У кожній людині закладений свій світ — новий, незвичайний, цікавий. І Аполлінер своєю творчістю та життям ніби говорить нам: «Не бійтеся творити! Експериментуйте! Тільки так і варто жити!»
