Творчість і життя Данте так всебічно висвітлені науковцями, критиками, філософами, що вже нічого нового додати не можна. Дитина його генію стала предтечею Ренесансу. Він не перестає бути ідеалом і взірцем для мільйонів людей вже декілька століть. Його фантазія і уява створили те, що не змогли зобразити тисячі рукописів, полотен, скульптур, фресок середньовіччя. Він — найдосконаліший архітектор у світовій поезії. Доменіко ді Мікеліно зобразив його, увінчаного лаврами, в яскраво-червоній тозі на своїй фресці у соборі Санта Маріа Новелла. Він істинний син великої Флоренції. Данте ...і більше нічого не скажеш. Точніше, більше нічого й не зможеш сказати ad majorem gloriam (до великої слави) Данте Флорентійського з родини Аліґ'єрі. Перед його «La Divina Commedia» я схиляюсь у глибокому поклоні. Ті світи, які створені — воістину! — думкою цього великого поета, дивовижно точні розрахунки й символіка чисел (три частини по 33 вірші кожна, не враховуючи вступної частини «Inferno» (Пекло), тобто виходить сто віршів, квадрат десяти — ідеальне число у ліриці Данте), архітектоніка, гармонія пропорцій, дивовижна мова твору, безліч вражаючих деталей, яскравих, повнокровних, сильних, іноді жахливих, іноді — невимовно прекрасних; глибина почуттів і гострота розуму — все це лише невелика частина того, що несе в собі «Божественна комедія» і чим захоплює в полон серця людей уже понад сім століть. Особисто мені бракує слів, щоб виразити своє захоплення, вдячність, преклоніння перед генієм Великого Флорентійця. Те натхнення, джерелом якого є «Терцини Данте» (старе найменування великого твору, який потім, з легкої руки Боккаччо, почнуть називати «Божественною комедією), втілюється у сотнях витворів мистецтва від Ренесансу до наших днів. Фігура цього великого поета й мислителя рівна за значенням видатним філософам античності. Багатством стилю, красою деталей у побаченому героєм, думками й ідеями, контрастністю почуттів «Комедія» не поступиться «Одіссеї» Гомера, а на тлі ницих і немічних потуг та зусиль своїх попередників і сучасників «La Divina Commedia» сяє ще яскравішим блиском. Реалістичні описи, алегорії, поєднання всіх стилів (тоді це було нечуваним! Та й досі вдається одиницям) в одному творі, вихід крізь автобіографічну призму до Людини взагалі, її розгубленості, страждань, пошуків у темному лісі, прагнення сходження до вершин буття і страх цього; те очищення, яке здобуває герой, пройшовши — як свідок і спостерігач — усі кола пекла й гору чистилища; здобуття крізь кризу нової сили для подальшої боротьби... Поема Данте, увібравши в себе три світи, через які пізнається внутрішній світ головного героя, залишила простір і для вільного польоту наших думок, даючи нам можливість бачити й відчувати по-своєму кожен образ божественного твору. На цьому варто зупинити потік марнослів'я і врешті-решт насолодитись коктейлем з музики Патріка Кессіді «Vide Cor Meum», картини Ієроніма Босха «Душі чистилища», гравюр Ботічеллі та самої «La Divina Commedia», що належить перу геніального флорентійця з родини Аліґ'єрі. Finis.
