Б. Пастернак краще за всіх своїх критиків сказав про свою поезію: "...розбещені порожністю шаблонів, ми саме нечувану змістовність, що з'являється до нас після того, як ми вже від неї відвикли, сприймаємо як претензії форми". Простота завжди прекрасна, коли змістовна — тобто складна. Будь-яке явище Б. Пастернак намагався захопити зненацька. Світ у вірші "Лютий..." постає живим, він пульсує, рухається. Відчувається не штучний, а глибоко природний, навіть стихійний, ліричний натиск, динамічність. У рядках — стрімкий натиск образів, потік кольорів, світла, звуків: Достать пролетку. За шесть гривен, Чрез благовест, чрез клик колес, Перенестись туда, где ливень Еще шумней чернил и слез. Наростання звуків, посилену динаміку пробудження природи поет передає, використовуючи у третій і четвертій строфах речення тільки поширені. Це допомагає йому примусити читача з особливою силою відчути момент пробудження природи і пробудження творчого натхнення у душі поета. Ми бачимо, що натхнення було таким само випадковим, як і це пробудження природи, але саме ця випадковість, ненавмисне, непередбачуване слідування своїй власній природі, природі Всесвіту найбільше і приваблює читача, обіймає і несе у незнаний до цього часу світ: И чем случайней, тем вернее Слагаются стихи навзрыд. Ридма ридає поезія двадцятидворічного Б. Пастернака. По-іншому сприймається вірш "Зимова ніч", написаний вже дорослим і досвідченим поетом у 1946 році. Відстань між творами — тридцять чотири роки. Лютий 1946 року був насправді лютим, у всякому разі, в той період, коли творче натхнення відвідало поета: Мело, мело по всей земле Во есе пределы. Свеча горела на столе, Свеча горела. Якщо вірш "Лютий..." — це оптимістичний гімн життя, весни, пробудження, натхнення, то "Зимова ніч" — це смутний романс тиші, спокою, зрілого кохання. Музичне звучання вірша стримане, пом'якшене сонорними: "м — л". Чітко простежується смисловий, інтонаційний розвиток звукової мелодії. Поступово наростаючи, інтонаційна напруженість досягає максимальної сили у шостому і сьомому чотиривіршах: "все терялось", "свеча горела", "жар соблазна", "два крыла крестообразно". Рефреном звучать рядки: "Свеча горела на столе, свеча горела". Повторений кілька разів образ свічки, що горить, створює комфортну атмосферу тепла, затишку. Нехай десь там за вікнами завірюха, холодний, але від того не менш пекучий, вітер, але тут ми з тобою захищені від усього світу стінами нашого кохання. Нам тепло не стільки від багаття, скільки від полум'я пристрасті. Як бачимо, з роками ані музикальність, ані живописність лірики Б. Пастернака не зникли. Змінився характер сприйняття дійсності: від емоційного, бурхливого, динамічного юнацького захоплення всім живим до урівноваженого, стриманого споглядання буття зрілого віку.
