— Бароне Мюнхгаузене! Ви розповідали, що переслідували незвичайного зайця. — Так була справа. Майже два дні я гнався за ним на коні, а заєць хоч би присів відпочити. — І ви що ж, ніяк не могли його наздогнати? — Якби тільки я не міг його наздогнати! Навіть моя вірна собака Діанка не допомогла мені наблизитися на відстань пострілу. — І чим же закінчилася ця історія? — Я так захопився погонею, що не помітив, як разом з конем потрапив у болото. — Як же ви не потонули? — Дійсно, болото з жахливою швидкістю засмоктувало нас усе глибше. — Що, і кінь не допоміг? — Так, вже й тулуб коня сховався в смердючому бруді. Вже і моя голова стала занурюватися в болото. Відтіля стирчала лише кіска моєї перуки. — І як же ви не загинули? — Я страшний силач. Схопив себе за кіску, з усіх сил смикнув угору. Так я витяг із болота і себе, і свого коня, після чого продовжив погоню за зайцем. — Так ви його наздогнали? — Не тільки наздогнав, але й підстрелив. — Так що ж це за дивовижний заєць, що міг без перепочинку цілодобово бігти від мисливця? — У того зайця, крім звичайних ніг, були запасні. Він мав чотири ноги на животі й чотири — на спині. Коли нижні ноги в зайця втомлювалися, він перевертався на спину й біг на запасних ногах. — Тепер я розумію, чому ви, бароне, три доби ганялися за зайцем. Заєць-то був восьминогий.
