Чому я співчуваю Гамлетові Гамлет - головний герой однойменної трагедії Шекспіра, принц Данський. У нього є мати, дядько, друг Гораціо та кохана - Офелія. Батька, щоправда, у Гамлета немає, але що вдієш - усі люди колись умирають. Принц був, мені здається, щасливий. Доти, доки не довідався, що його мати, королева Гертруда, вийшла заміж за брата свого покійного чоловіка - Клавдія, який став тепер королем Данії. Принц у розпачі - адже з дня смерті його батька пройшов лише місяць! І це, як він вважає, зрадництво матері поклало початок усім його нещастям. Незабаром Гамлетові з'являється привид його батька та просить помститися за нього. Привид повідомляє сину, що був отруєний Клавдієм. Саме ця зустріч відкриває Гамлетові очі на все зло, що його оточує. І двір, на думку принца, розсадник цього зла. Гамлет страждає, адже рідний дім для нього тепер - осине гніздо. Король ніколи не відчував ніжності до племінника, а тепер і зовсім змушує придворних шпигувати за ним. Королева... Вона по-своєму любить Гамлета, але зовсім не розуміє його. Для Гамлета ж вона - лише дружина негідника Клавдія. Очевидно, розчарувавшись у вірності і відданості жінок, принц кидає і прекрасну, лагідну Офелію, що незабаром божеволіє і гине. Гамлет мучиться своєю бездіяльністю. Йому кілька разів випадала можливість помститися за смерть батька - і він упускав кожну. За фатальним збігом обставин замість короля він убиває канцлера Полонія, батька Офелії. Вузол затягується. Гертруда просить Гамлета пояснити причину його зухвалої поведінки. У відповідь він обіцяє матері розбити їй серце, якщо воно остаточно не скам'яніло. Гертруда молить про пощаду, але Гамлет невблаганний. Ця сцена справила на мене особливо сильне враження. З одного боку, я розумію поведінку Гамлета, його біль, але з іншого - не можу прийняти такого жорстокого поводження з матір'ю. Принц робить вибір: умерти самому, покінчити життя самогубством або спробувати викорінити зло. І він зупиняється на другому. Я не думаю, що в його силах було викорінити зло, але викрити зло йому вдалося. Навіть ціною класного життя. І помститися за підступне убивство батька. Чи можна не співчувати людині (вигаданому персонажу або реальній особистості), що втратила батька, матір, наречену, віру в любов, у відданість, у добро? Чи можна не захоплюватися людиною, що боролася зі злом сама? Гамлет гине. "Хеппі енду", якого я чомусь чекала, у цій п'єсі немає. Шекспір написав трагедію. І, як усяка велика трагедія, його "Гамлет" ще довго буде зворушувати серця читачів і глядачів, викликати співчуття до бідного принца Данського.
