<b>Балада Й. В. Гете "Вільшаний король"</b> Балада Й. В. Ґете "Вільшаний король" Балада "Вільшаний король" написана Ґете у період першого веймарського десятиліття. І хоч балада була для нього улюбленим жанром і раніше, в цей час міняється тематика балад. Якщо в період "Бурі й натиску" переважали мотиви кохання, то в новому циклі Ґете оспівує таємниче, неосяжне розумом. Поет розмірковує про таємниці природи, втілюючи роздуми в конкретні образи, споріднені з народними легендами. Саме до таких балад належить і "Вільшаний король". Ця балада поліфонічна, оскільки в ній поряд із розважливим голосом автора звучить стривожений, а потім і відчайдушний голос дитини; заспокійливий голос батька і глибокий, урочистий і трагічний голос лісового короля. Ґете використав народний сюжет про вільшаного короля, який забирає дітей, що потрапили до лісу вночі. Але разом із тим поет створив власний твір. Про що він? Адже балада завжди має сюжет. Є він і тут. Крізь ліс верхи ідуть батько з сином. Син, наляканий лісом і темрявою, горнеться до батьківських грудей. Батько й сам нервується тим, що вони дещо спізнилися й змушені їхати темним лісом, але на слова сина про те, що лісовий цар розмовляє з ним і манить до себе, він не зважає. Йому це здається казкою, і він пояснює синові страхи дитячою фантазією: "Родимый, лесной царь в глаза мне сверкнул: Он в темной короне с густой бородой". "О нет, то белеет туман над водой". Балада закінчується трагічно - загибеллю малого сина. Та сюжет цей має алегоричний зміст. Хіба так вже рідко батько не чує сина, не зважає на його прохання й страхи? На жаль, якраз ця ситуація реальна. Отже, балада "Вільшаний король" не просто переспів народної легенди. Це самостійний твір зі своєю ідеєю. Ця ідея полягає в тому, щоб читач замислився над своїми стосунками з рідними. Чи завжди ми чуємо одне одного? Чи завжди відчуваємо біль, страх близьких людей? Ґете говорить про те, що треба поспішати, бо може бути й пізно.
