<b>Алегоричний зміст балади Р. Бернса "Джон-Ячмінь"</b> Роберт Бернс був насправді сином свого народу, свого волелюбного краю. Волелюбний дух нескореної Шотландії живе в його баладах — у самій ритміці карбованих рядків, в іскрометному гуморі, у великій любові до Батьківщини — "Вітчизни слави та краю доблесті", до гір, де навіки його серце. Найсміливішим, найволелюбнішим з творів Р. Бернса я вважаю його баладу "Джон-Ячмінь". Головний принцип її побудови — алегорія. У розповіді про вирощування ячменя та виготовлення ячмінного пива поет втілив спробу пригнобити шотландський народ, примусити його втратити національну самосвідомість: Взяли, вергли його в ріллю, Втовкли аж у глибінь І поклялись, заприсягайсь, Що там йому амінь. Ураз йому кривим ножем Коліна підтяли, На віз взяли, рублем стягли, На кару повезли. Але нічим не можна занепастити, скрутити волелюбну душу народу — і Джон оживає. Щоб вірніше, яскравіше втілити цю ідею, автор вдається ще до одного прийому — уособлення: Пустив уси, немов списи, — Ніхто не зачіпай! Пекли, сердегу, на вогні, Аж мозок з кості сплив, А там мірошник у млині Ще й жорнами чавив. А потім з серця кров взяли. Джон-Ячмінь бунтує в діжці, кров його серця перетворюється на чудовий напій, що підіймає настрій людей. Він незламний, він безсмертний, як дух народу, втіленням якого стала поезія Роберта Бернса
